Повість зі смаком дитинства

   «Піщана ріка» Галини Логінової, яка чи то приховується під псевдонімом російської акторки, матері Міли Йовович - Галини Логінової, чи випадково має таке саме прізвище, просякнута присмаком дитинства. Попередній твір письменниці смакував палкою Іспанією, а тепер ми поринаємо у дитячий світ малої Татри або, як хочете, Тамари.

   Татрочка, мала партизанка, Безсмертний Акуратний Павук у своїх дитячих іграх, бачить те, що відкривається в житті лише дітям та старим людям. Сновидіння малої гармонійно переплітають історії з матусиного та бабусиного життя.

 Повість торкається актуального у всі часи питання вірності. З чистою, як кришталеве озеро, совістю баба Афродита та на противагу їй - Наталя, що заспокоює свою совість аргументами на користь «вільної любові» і «мети, що виправдовує засоби».

  Молода мама у житті описує роздуми, переживання, мрії та розчарування такої ж молодої мами Наталі у повісті. Це одна з сюжетних ліній твору, з якої так вдало винесено уривок на обкладинку книги:

 «Я ж кохала свого чоловіка й хотіла, щоб він усе ж таки побачив отой далекий край, відчув свободу польоту свого омріяного Ель Параісо. Але я не жертвувала собою заради нього і тому змушена зізнатися, що я зраджувала свого чоловіка. Бо було мені ой як добре! Я тварина, чуттєва тварина з ненормально високим інтелектом».

   Радують невимушені сюжетні повороти «Піщаної ріки». Ви дізнаєтесь, що вчиняє мала бешкетниця, коли матуся не відривається місяць від кандидатської, забуваючи (забиваючи?) про найдорожче - власну донечку. З подивом прочитаєте, як витрактовують влаштовані Татрою «непедагогічні» ігри під час «мертвої години» заідеалогізовані виховательки. А також - чи справдилися прогнози Наталіної свекрухи щодо майбутнього подружнього життя з талановитим художником.

  Твір сповнений  міфологічності, елементів філософії.  Коли прочитуєш його - на язиці залишається присмак дитинства. А з іншого боку, у повість має відчутний філософсько-моралізаторський характер.

 І, наприкінці, малим додатковим бонусом є те, що Галина не викрадає в читача простору для фантазії кінцівки «Піщаної ріки». Вона не передбачається з середини твору, а є такою собі вдалою комбінацією. Мильно-позитивною чи по-філософськи закрученою - ви дізнаєтесь, тільки подолавши «Піщану ріку».