Непереможні герої

Спогади командира

«Волинь, Київщина, Поділля, Галичина, Полтавщина, Харківщина і Херсонщина бачили цих вершників із чорними шликами, що йшли вдень і вночі, і в заметіль, і дощ – усюди шукали ворога і знищували його немилосердно», – майже через півстоліття писав Петро Дяченко, автор спогадів про чорних запорожців, їхній командир, безпосередній учасник і творець історії бурливих років. Не мечем, то пером продовжував він у цей час боротьбу за волю рідної землі з далекого американського Баунд-Брука.  Канули, на жаль, в Лету ті часи, коли блиск шаблі Петра був сигналом закінчення балачки, коли як капуста летіли ворожі голови, непереможні чорні запорожці здобували одну перемогу за іншою. Однак сьогодні доводиться констатувати, що ім’я Петра Дяченка сьогодні невідоме в Україні, хоча своїм життям він залужив право знаходитись у пантеоні героїв.

Лише у 2010 році завдяки старанням активістів Історичного клубу «Холодний Яр» повертається з далекої Америки в Україну постать її славетного сина Петра Дяченка. Хоч доля закинула його за тисячі кілометрів від рідної землі, його серце завжди належало Україні, рідній Березовій Луці на Полтавщині, де він побачив світ 30 січня 1895 року.

Чим же така знаменита книга спогадів Петра Дяченка, адже з 1991 року про визвольні змагання українців було написано не одну книгу, видано не один том мемуарів? А тим, що показує він визвольну боротьбу за часів Української Революції 1917-1921- х років, крім того, боротьбу в серці України – Наддніпрянщині, на Київщині, Черкащині, Полтавщині. Це є дуже важливим для усвідомлення того, що не лише Галичина боролась, а й вся Україна.

Манері письма властива подача точної інформації, події недалекого минулого постають перед очима як захоплюючий, однак трагічний діафільм, як пересторога для нащадків.Варто зазначити,  книгу оснащено мапами та фотографіями учасників тих бурних часів.

У книзі йдеться про героїчні події Української революції 1918-1921 років, а потім про її поступовий спад і згасання, відступ за Збруч. Цікавим уже є той факт, що революція, щойно почавшись, була приречена на поразку через невдалу політику українського уряду, його безвідповідальність і недалекоглядність у розбудові держави та армії як її необхідного атрибуту.

Трагічною подією в історії Української революції є арешт і страта полковника Петра Болбочана. Петро Дяченко дає йому  характеристику: «Так 29 червня 1919 року загинув видатний військовий діяч, щирий Українець і справжній лицар».  За цей вчинок від автора набагато більше дісталось докорів не ворогам, а власне українському урядові, а зокрема Симонові Петлюрі, зависокою була ціна його бравурних парадів з пустим змістом. З цього погляду спогади Петра Дяченка дуже цікаві, адже подається інший, зовсім не ідеалізований образ Симона Петлюри, зовсім інша оцінка його діяльності. 

 Петро Дяченко пише: «Якби ми вміли шанувати нашу власну кров, на всі ці питання мусів би перед судом дати відповідь наш тодішній уряд з Головним отаманом Петлюрою на чолі»...