Роман – відкриття світів та автора
« – Світобудова, або чотирибокий Світовид, доволі складна річ. Так – планети, всесвіти, галактики, цілі зоряні системи, тіла та антитіла, які пояснює наука вашого світу, – то лишень крихітне зернятко від знання великих, від того знання, до якого тобі дозволять доторкнутися. Всі ці планети і зорі нічогісінько не варті без духу, тобто, як ви кажете, енергії, енергії Творця. Межа між реальним і нереальним насправді доволі хистка, як і між минулим, майбутнім та сучасним. Коли розігнатися до швидкості світла, а потім піти ще далі, навіть думкою, відкриваються інші виміри, відкривається те, що заховане за рамками, за межами людського розуміння».
Це цитата з нового роману Дари Корній «Зворотний бік світла», який для мене особисто став відкриттям інших вимірів, інших світів, що були «за рамками та межами», і одночасно новим відкриттям здавалось би добре знайомої людини, подруги – тендітної, з гумором, і дуже простої у спілкуванні Мирослави Замойської. Лише два роки тому вона cтрімко ввійшла в українську літературу зі своїм «Гонихмарником», і слово це, багатьма раніше незнане, стало звичним і мало не буденним. Авторка сміливо сплела у творі нашу реальність із українською міфологією і швидко отримала схвалення багатьох читачів, особливо молоді. Через рік її другий твір «Тому що ти є» збурив більше відгуків від старшого покоління читачів і виглядав більш реалістичним, піднімав життєві проблеми – стосунків, вибору, вірності собі та справжнім почуттям. Хоча і тут без містичних сил наприкінці не обійшлося – така вже та Дара... Щось вона знає таке, чого інші не відають чи не помічають!
Про те, що йде робота над новим романом, я регулярно чула від авторки протягом всієї зими, але почитати мені довелося вже готову книжку. Не люблю ковтати романи «за ніч», мені хочеться посмакувати твором, пожити разом із героями, відчути їх та зрозуміти... Ця книжка мене тримала в напрузі мало не півтора тижні. І не тому, що не цікаво, а тому, що споживала цей чарівний напій порціями, відслідковуючи його вплив на мене.
Не знаю, як там і що пише Стефані Майєр, з котрою порівнюють Дару, я її не читала (до речі, авторка теж), але саме слов’янська міфологія, на глибокому знанні якої грунтується сюжет роману, захоплює читача своєю образністю, соковитістю та мудрістю. І чому, направду, всі ми ще зі школи знаємо про давньогрецьку та римську міфології, змалечку в курсі про гору Олімп, Зевса, Аполона, Афіну, Афродіту, Посейдона та інших «чужих» персонажів, але майже нічого не відаємо про міфологію наших давніх предків? Що промовляють нам імена – Сварог, Велес, Морок, Мара, Стрибог?
«Йменням Сварожого кола вітаю тебе, піднімаючи вгору руки!» – так вітаються мешканці Яровороту, одного зі світів, описаних в романі, де мешкають світлі безсмертні разом зі смертними. Читаючи, проходимо їхньою територією, розумно забудованою у вигляді кола, подібно поселенням трипільської культури, бачимо безліч мальв, відчуваємо аромати цілющих трав у храмі... Але це лишень один із безлічі сущих світів, з якими безсмертна жінка на ймення Птаха знайомить здавалось би звичайне львівське дівчисько, що закінчує школу, займається вільною боротьбою, розмовляє підлітковим сленгом і навіть не уявляє, яке потужне має коріння – батька із «темних» безсмертних та матір із войовничого, безжалісного до чоловіків сарматського племені амазонок. Неймовірні перетворення доведеться пережити дівчині Мальві, яку виростила до сімнадцяти років щира звичайна родина, обрана колись для неї Птахою. В чому її призначення? До якого світу пристане, усвідомивши, яка боротьба між світлими та темними ведеться за неї-безсмертну, що виросла в Світі Єдиного Бога?
Окремий, але невіддільний від долі Мальви, сюжет про неймовірної сили та мудрості безсмертну жінку Птаху, яка теж колись була звичайною дитиною, що одна вижила після того, як темні знищили її рідний Світ Чотирьох Сонць. Вражає також історія її кохання та багатовікового шлюбу зі Стрибогом, котрий зрікся свого темного світу заради жінки, їхня спільна драма, де любов і ненависть, світле й темне, замішані в одній посудині. Чого вартий лишень опис сцени, коли один з найпотужніших темних, жорстокий володар темних дум, посланий знищити цю Птаху-Магуру, закохується в неї та цілковито втрачає контроль над собою! «Тільки не дивися їй в очі!» – попереджав Стрибога його батько, властитель темних сил Морок...
Хоч і повільно читала книжку, але сторінок під правою рукою ставало все менше, а кінця мудро закрученому сюжету було не видно... Та й зовсім не хотілося прощатися з героями, чиї долі вже стали небайдужими, з їхніми роздумами та пошуками істин і сенсів, з подіями, від яких частіше починало битися серце, а подекуди й сльози зрадницьки накочувались на очі. І коли я побачила на останній сторінці слова: «Кінець першої книги», зітхнула з полегшенням. Далі буде!
Знову Дара Корній сидітиме по бібліотеках та вдома над грубими книжками та чужими дисертаціями, ритиметься в інтернеті, розпитуватиме старих людей, розділятиме все по поличках, потім складатиме в один казан, варитиме, додаючи власних думок, сил та енергій, щоб читачам було смачно, поживно та життєдайно, щоб підключалися вони до вітчизняного «генератора» сил, мудрості та цікавин, до пори перекритих тінями заїжджих вампірів, гоблінів та чужих надістот.
Заздрю тим, хто ще не читав, адже у них попереду великі відкриття, роздуми та емоції!
Дякую тобі, Мирославо, маленька мудра жінко з племені сильних жінок!
