Ясміна Кадра - новий голос арабського світу
Творчість – найперший ворог режиму. Народжуючись вільною, вона відмовляється сліпо коритися пропонованим обставинам, безупинно ставить питання і вимагає відповідей та піддає сумніву зашкарублі традиції та догми. Замість того, аби схиляти голову перед авторитетами, вона крокує власною дорогою; вона не знає кордонів і меж, за жодних обставин не опускає рук і не визнає своєї поразки. Вона дика й невловима, а тому її неможливо посадити у клітку, втиснути у рамки, позбавити голосу та волі. Вона – лякає диктаторів і демагогів і змушує їх коліна тремтіти; вона бісить, виводить з себе, настирливо муляє очі… Творчість – суспільний імунітет. Вже саме її існування загрожує системі, особливо в тих країнах, де політика ще й досі перебуває в стані мезозою.
Як же її перемогти? Як здолати це інтелектуальне лихо? Історія наочно демонструє нам, що, прагнучи приспати людську самосвідомість, Демон Диктату стає підчас особливо винахідливим. Заслання, тюрми, божевільні…скільки талановитих людей поглинуло темне провалля безвісності, скільки голосів так і не було почуто, скільки життів згасло в далеких таборах, холодних камерах і палатах? Якщо не можеш зломити дух, зламай хоча б тіло. Або зроби ворога схожим на себе, поглинь його розум і змусь його думати в зручному тобі напрямку. Ще за часів тинів і карет армія виконувала роль виправного закладу для мислителів і майстрів пера. І здається, гіршого покарання для творчого розуму не можна було б й уявити, проте виявляється, що навіть жорсткий контроль та сувора армійська дисципліна не здатні здолати людську жагу до письма. Навпаки, деякі з найталановитіших письменників нашого часу походять саме з військових кіл, як-от Ясміна Кадра.
Не варто дивуватися, що жінка з відверто арабським ім’ям нібито служила в армії, адже насправді Ясміна Кадра – це псевдонім франкомовного письменника алжирського походження Мохамеда Мулесеула, книги якого розходяться багатотисячними тиражами в багатьох країнах світу. Народившись у сім’ї професійного військового письменник з дитинства був приречений повторити життєвий шлях свого батька і вже у дев’ять років розпочав кар’єру в армії. Однак, більш за все на світі йому хотілося писати, а тому, надрукувавши декілька творів під власним ім’ям і зрозумівши, що в подальшому їм не уникнути військової цензури, Мохамед Мулесеул перетворився на жінку, заховавши таким чином своє справжнє обличчя. Лише після того, як, віддавши своїй країні 37 років життя, письменник з родиною перебрався у Францію і видав там роман «L’écrivain» («Письменник»), світ нарешті дізнався, ким насправді є Ясміна Кадра.
Проте не лише біографія письменника варта нашої уваги. В своїх творах він торкається надзвичайно важливих і актуальних для сучасного світу тем, таких як жорстокість, насильство, війна, тероризм в діалозі культур Сходу та Заходу. Все, що так лякає Америку та Європу, знаходить відображення і, що найголовніше, пояснення на сторінках його творів. Ясміна Кадра – це новий зразок écrivain engagé. Це – письменник, який відмовляється закривати очі на жахливий стан речей в своїй країні й використовує слово як зброю у боротьбі проти нетерпимості, корупції та пропаганди в Алжирі. Навіть той факт, що тепер він живе у Франції і нібито перебуває далеко від жахів Середнього Сходу, свідчить скоріше на користь його письменницької далекоглядності. Як неодноразово зазначав у своїх інтерв’ю Ясміна Кадра, той факт, що він перебуває поміж двох культурних традицій (Франції та Алжиру), дозволяє йому об’єктивно дивитися на політичну ситуацію в арабському світі, маючи змогу на сторінках своїх творів розвінчувати всі ті упередження та стереотипи, що склалися про мусульман на Заході. Ясміна Кадра – письменник, що несе на собі відповідальність за майбутнє свого народу, адже «люди самі є творцями своїх нещасть». Його не задовольняє виключно розважальна функція літератури і фікцію він використовує як метод боротьби з реальністю. Не дарма на сторінках його творів знаходимо фразу: «Хто забагато мріє забуває жити».
Можливо, дехто може задатися питанням, чому ж Мохамед Мулесеул, попри свій патріотизм й активну суспільну позицію, пише французькою мовою, адже вона не є для нього рідною? Чи не варто було подібно до Мартіна Лютера спробувати донести істину до людей, говорячи мовою, якою вони спілкуються кожного дня від самого народження? І знову відповідь знаходимо в традиції французького красного письменства. Головним для письменника-сина Республіки завжди було не якою мовою писати, а писати взагалі, адже саме слово криє в собі незрівнянну ні з чим силу та міць. На питання «Чому французька?» Ясміна Кадра відповідає наступним чином: «Насправді я її не обирав. Я прагнув писати. Російською, китайською, арабською – все одно. Аби писати! Спочатку я писав арабською. Мій вчитель арабської глумився наді мною, а от вчитель французької – заохочував. Чи не каламбур?» Кінець кінцем, саме завдяки французькій мові «голос Алжиру» почув увесь світ. Хто зна, чи захоплювалися б мільйони читачів талантом Ясміна Кадра, якби він писав арабською, адже величезна кількість талановитих арабських поетів і письменників так назавжди і залишаються в темряві безвісності для «освіченого» Заходу.
Тепер творчий доробок Кадра визнає весь світ. Про це свідчить та велика кількість нагород, яку письменник отримав починаючи з 2001 року. Роман «L’Attentat» («Замах») хоч і не здобув Гонкурівську премію або Премію Ренодо, проте глибоко вразив журі обох конкурсів. Йому також вдалося отримати так звану «Премію книгарень», престижну нагороду, яка дістається роману, що здобув найбільшу популярність серед читачів більш як 5000 книжкових магазинів Франції, Бельгії, Швейцарії та Канади. Минулого року Ясміна Кадра також отримав премію Анрі Галя за досягнення в сфері літератури. Беручи до уваги, що ця премія знаходиться в юрисдикції Французької Академії й Французького Інституту, можна сміливо сказати, що французи сприймають алжирського «біженця» як свого.
Проте всі ці нагороди – ніщо порівняно з тією читацькою увагою, яку спіткав Мохамед Мулесеул. Його твори активно перекладаються на численні мови різних країн світу (уже видано більшість європейських, російський, японський і навіть індонезійський та малайський переклади його текстів), загальне число яких вже перевалило за 20. Кінематограф також цікавиться творами Ясміна Кадра. Так, роман «Морітюрі», в якому письменник створює образ типового алжирця, непідкупного старшого інспектора Ллоба, був екранізований в 2007 році, а вже у 2012 глядачі мають побачити нову роботу Олександра Аркаді, в основу якої буде покладено роман Кадра «Ce que le jour doit à la nuit» («Чим день завинив очі»). Все це свідчить про те, що публіка активно цікавиться тим, що виходить з-під пера цього талановитого письменника й переймається тими ідеями, які він намагається до неї донести.
Самі теми романів Ясміна Кадра ніби позичені з заголовків газет. Взяти хоча б останній – «L'équation africaine» («Африканське рівняння»), в якому письменник вивчає проблему численних викрадень людей в Сомалі. Проте особливої уваги заслуговує так звана «Трилогія великого непорозуміння». До неї входять три романи: «Les Hirondelles de Kaboul» («Ластівки Кабулу»), вже згадуваний «L'Attentat» («Замах») та «Les Sirènes de Bagdad» («Сирени Багдаду»). Кожен з них з властивими східним культурам образністю та проникливістю розкриває теми тероризму, релігійного фанатизму, трагічного зіткнення культур, війни, жорстокості, насильства та смерті, розкриваючи західному читачеві всю обмеженість його погляду на арабський світ.
Твори Ясміна Кадра варті того, аби бути прочитаними хоча б раз у житті. Можливо, комусь вони здаватимуться занадто «важкими», адже відчай і біль, що криються за кожним рядком романів письменника, важко сприйняти та пережити. Проте чи варто ховатися від цього болю, чи варто намагатися забути його і назавжди заховати десь далеко від себе? Біль і є найбільшим людським скарбом, усвідомлення чого й штовхає нас рухатися вперед і шукати вихід навіть із самих безвихідних ситуацій. Врешті решт треба «берегти свій біль; він – це все, що тобі залишиться, коли ти втратиш усе».
