Florence + The Machine: нова ера готичного інді від наступної Бйорк

«Ceremonials» – другий альбом рудої англійки Флоренс Уелш. Він доволі відрізняється від дебютного «Lungs», що прославив її.

За короткий час Фло перетворилася з «пабної» співачки на справжню Королеву Сучасної Попси. Звісно, те, що вона грає, зовсім не схоже на музичні витвори Мадонни та Брітні, але це можна назвати новою, солідною поп-музикою.

Гурт Florence + The Machine почала своє існування в 2007 році, коли в якомусь невідомому клубі Фло зустріла Ізабелу Самер на прізвисько «Машина». Друга була відомим лондонським ді-джеєм і мала доступ до звукозаписуючих студій. За чотири роки існування дівчата встигли назбирати декілька нагород (одна з яких – Critic's Choice на Brits Awards) та мільйони захоплених фанатів.

«Lungs» був випущений у 2009 і за декілька тижнів досяг другого місця у чартах, поступившись лише збірнику пісень Майкла Джексона. Також альбом отримав перемогу на BRIT Awards, про що сама Флоренс сказала: «Чудово, що я перемогла, але я – не з тих співачок, якими цікавляться таблоїди. Єдине, чого я хочу, – це щоб другий альбом був ще краще.» 

Вихід «Ceremonials» бувпризначений на 25 жовтня 2011 року, але альбом «вилили» в інтернет за тиждень до офіційної дати, на превеликий жаль для гурту і на превелику радість для фанів. 

Що ж, хочеться сказати, що співачка помітно змінила свої пріоритети  у написанні текстів. Якщо перший альбом був переповнений коханням, завуальованим фразочками, зрозумілими лише таким самим казковим істотам, як і сама Флоренс, то другий – скоріше опис її власного життя: помилок та перемог, внутрішніх боїв та тихих снів.

Хочеться відмітити прекрасне музичне звучання альбому. Навіть якщо Ангуса Янга перетворити на жінку, дати в руки клавішні та зачинити на кілька місяців у кімнаті з кролями та метеликами, навряд чи він би перевершив цю космічну принцесу. У її піснях звучать усі можливі інструменти, але найбільше вона спирається на ніжні арфи та барабанну канонаду. Цей альбом, безумовно, більш атмосферний, ніж попередній. Також, він представляє нам більш різноманітні твори. Оптимістична, гучна «Shake It Out» на противагу песимістичній та тихій «What the Water Gave Me»; цокання годинника і швидкий ритм «All This and Heaven»дають підстави думати, що співачка поспішає щось зробити, поки є час,а «Landscape» - взагалі більш поп-рокова, ніж мала б бути.

Слухаючи «Ceremonials», раджу вам закривати очі і уявляти, що ви спостерігаєте за давніми саксами, що танцюють навколо вогнища.

До плей-лісту:Shake it Out; What the Water Gave me; Landscape; No Light, No Light.