Сонце-Хмари: хохляцький рок-н-рол за будь-якої погоди.

Коли колєга Ромцьо прочув Сонце-Хмари, то спитав мене: а вони що, свою музику не грають? Моя відповідь тут ні до чого, а от зараз я б відповів щось на кшталт «все що граю – все моє». Колєга Ромцьо у своєму питанні, звісно, мав на увазі низку хітів російського року, які успішно (а місцями не дуже) були адаптовані на солов’їно-калинову мову і музично (бездоганно) перепідковані гуртом.

А взагалі це, по-перше, усвідомлення ситуації, що десь за кордоном, у далекому Петембурзі, в отій, трясця, північній пальмірі, підвалини якої закладено на козацьких кістках, спить, їсть, п'є і співає веселої чи сумної таки козацький нащадок, відомий як Андрій Федечко. Про решту причин, за що варто любити Сонце-Хмари, я спробую написати нижче...

Головне, що вигідно відокремлює і ставить поруч або над потоком музичного продукту даний колектив, це те, що вони грають музику. Це дуже важливо, оскільки з погляду вселенської любові, або якоїсь іншої глобальної субстанції, дуже важливо аби музику творили і відтворювали саме музиканти, а не програми, синтезатори, емулятори, примочки, педалі і тд і тп. Також слід наголосити, що відтворювати музику колектив уміє досить вправно. Не притримуючись якогось конкретного стилю і навіть не обмежуючись поєднанням, скажімо, двох-трьох музичних напрямків звучання, міні-оркестр приємно лягає на слух, легко налаштовує під свій настрій і все, що лишається слухачеві – це перекидати увагу з гітарних переборів на симфонічні натяки скрипки з віолончеллю, потім переключитись на сопілчані програші і саксофонні відбивки, здивуватись появі такій нечастій на сьогодні губній гармоніці, а потім зауважити, що в деяких моментах соло грається на мандоліні. І так не раз, не два, не день і не нічку. І взагалі, здається, що Сонце-Хмари – з тих колективів, які своєю грою створюють настрій слухачеві, а не слухач обирає їх під свій настрій.

Майстерне виконання, якісний запис і слабкий (але чесний) лідер-вокал. Ось так стисло, не відкриваючи усіх секретів і подробиць, можна охарактеризувати Сонце-Хмари і увесь їхній хохляцький рок-н-рол. Увесь, тому що, хоч рубай той репертуар на окремі альбоми чи заганяй його скопом на одну плиту – все одно то буде хохляцький рок-н-рол. Така в нього карма.