Вій: «Йшов я небом. Якось дивно це було...»

Я більш ніж впевнений, що насправді альбом стоїть поміж двома попередніми дисками гурту. Це так, суто з математичного погляду, два диски додаємо докупи і ділимо навпіл, дорівнює «Йшов я небом ». А згодом, ознайомившись із результатом цих обчислень, розумієш наскільки все глибше заховано. Тоді вже альбом сприймається як крок назад, а, отже, згідно перефразованого вислову, буде два кроки вперед.  І усвідомлення такої перспективи змушує брати до рук це тонке кружальце полімеру.

Одразу попереджаю – не намагайтесь «проковтнути » увесь альбом одразу. Поступово все саме проясниться:

1. «Відрізана голова » – кепсько, що не відтята від вступного прощання з революцією. Втім, це її єдиний недолік, решта – втілення досконалості. Майже марш. Скажімо, урочиста хода якогось поганського бога. Ви обовязково це відчуєте. А коли ні? Тоді мені дуже шкода, але вас ніщо не єднає з цим химерним краєм. Топчіть собі сумирно асфальт і хай бережуть вас правоохоронні органи.

2. «Йшов я небом » – поєднання якогось глобального і дуже особистого досвіду. Автор явно виливає душу але, гадаю, в такому віці можна. Головне, це щиро. Якщо не вірите, то послухайте будь-яку молоду звьоздочку, як вона (він, воно, вони) «переконливо » ллє «сльози та соплі » (не сприйміть як приховану рекламу одного з альбомів Тартака) про своє горе-кохання і відчуйте різницю. У випадку Вія все по-чесному. І ті змістові три крапки у кінці приспіву бентежать таки, трясця. Втім, меланхолійне соло наприкінці композиції притишує розбурхану душу, але ненадовго, оскільки на черзі стоїть…

3. «Колискова 33 » – не бачу потреби коментувати. Від себе особисто – моє шанування авторам і виконавцям, і всім причетним. Це четверта пісня в житті яка змусила мене заплакати. No comments.

4. «Троїцька пісня » – авторська веснянка чи, коли можна, літнянка, бо закликають у пісні літечко. Але текст виринає у самому кінці композиції, коли його найменше сподіваєшся почути. Взагалі, запис дуже доречно розміщено, я маю на увазі після попередньої пісні. Досить весела, танцювальна музика допомагає оговтатись, спекатися смутку.

5. «Серпень догорає » – щось у лісі здохло. Памятаєте: хата скраю села, лист додому, колискова для лялькових немовлят, вогняне коло і т.д., згадали? Так от, забудьте. Ось вам натомість лірична пісня – це або Дмитро тільки-но поза роками увійшов у період юнацького романтизму, або він вирішив спростувати заяви усілякої сіричі про те, що українське ефем нема чим заповнювати. І я не здивуюсь, коли невдовзі музична формація ВІЙ залунає в ефірі УТ1.

6. «Бісова сила » – цікава своїм голосовим наповненням, тобто експерементами з вокалами. Дуетний спів та ледь уловимий шепіт у поєднанні дають той особливий, трансцендентний настрій пісні, хоча вцілому композиція вибивається з альбому. Такий собі електро риф над спокійним акустичним плесом диска. Занадто галаслива гітара.

7. «Вийди з кімнати » – ненав’язливі вірші у поєднанні з ненав’язливою музикою. Нейтрально навіть для якогось рєтро-ефем. Основний мотив укупі з вокалом настільки заспокійливо діє, що вухо просто не в силах уловити ще якісь звуки. Добре лягти горілиць, закласти руки за голову, заплющити очі... Коротше, під час цієї композиції будь-які рухи заборонені. Відволікає.

8. «В темнім лісі уночі » – далебі файно. Одразу запам’ятовується акордеонний акомпонимент. Також пісня-претендент на ефем-простір. Автор у якомусь інтерв’ю казав, що хотів написати якогось соціально-злободенного тексту, але потім передумав. І правильно зробив. Вийшов красивий фінал альбому, який знову ж-таки зіпсувало ще одне прощання з революцією. Щоправда, цього разу доріжки відокремлені, тому «В темнім лісі уночі » взагалі не має недоліків.

NB Тут дозволю собі пофантазувати на тему «якою я бачу пісню «В темнім лісі уночі». Я б, наприклад, не відмовився почути її у музичному супроводі лише барабанів та бас-гітари. Це було б насправді сильно. І альбому б стало більше.