Альбом «!» від гурту «С.К.А.Й.» , - знак оклику?
Альбом: Знак оклику
Видавець: Lavina Music
Рік: 2010
Треклист: 1. «Пам’ятай» 2. «Далеко» 3. «Сонце» 4. «Кіно» 5. «Ну а Я» 6. «Не так» 7. «Любов» 8. «Сліпа краса» 9. «З мене досить» 10. «Victoria» 11. «Porolon» 12. «!» 13. «Galaktika» 14. «Світло» 15. «Світло» (rock) 16. «Porolon» (and Murik (Green Grey)) 17. «!» (and Пиккардийская Терция)
Один з колективів, який подавав неабиякі надії на прорив у вітчизняному шоубізі, але й донині…« лижі не їдуть». Втім колектив не здається і ось уже видав третій альбом, який нічим кардинально не відрізняється від обох попередніх. Ті ж яйця, тільки в профіль. Попсований гітарний рок, електризовані у звучанні барабани, плюс, де-не-де, пробиваються клавішні, і на все це накладається відносно незлецький вокал, що доносить до наших вух сучасні верлібри автора і виконавця Олега Собчука – фронтмена гурту С.К.А.Й..
Втім, якщо бути щирим до кінця, то мушу зазначити, що найкраще у них звучали доісторичні записи – там не було сильного бажання сподобатись максимальній більшості.
Усі композиції в альбомі «!» схожі між собою, що звісно надає диску певної рівності при переслуху, кілька повільних треків, одна акустика, решта – маскультовий рок-н-рол. Я зафіксував серед своїх вражень таке:
«!» – вступна частина нагадує якусь розкручену хітятіну від бед бойс блю.
«Кіно» – повільна композиція, згадка про пальто чомусь одразу викликає з пам’яті ОЕ та їх «Модель», а саме «Сьогодні».
«Не так» – вступна частина на клавішних каже, що десь я вже таке чув у дискографії Доро Пеш.
«Любов» – десь я вже таке чув, але як не чухав маківку, все марно. Не згадав.
А взагалі-то, гадаю, кожен зможе для себе знайти в цьому альбомі щось окреме. Мені, між іншим, сподобалось пускати по колу «Ну а Я». Як на мене найбільш емоційно виконана пісня. Це явно ставить її вище над іншими композиціями і зменшує її шанси на потрапляння у радіо простір. А жаль.
Ще два моменти.
Перший. Якщо хто раніше думав, що погану пісню вже ніщо не зіпсує, то ось вам доказ протилежного – «Поролон» за участю Муріка.
Другий момент – це заглавна пісня альбому. Пікардійська Терція якщо й не витягла акустичну версію «!», то принаймні не дозволила їх залишитись поза увагою слухача. Як не крути, а мушу зізнатись, що цікавість «а що ж вони там таке закрутили» змусила мене слухати альбом з останньої композиції. Чого і вам бажаю.
Приємного прослуховування.