«Нечитання зжене українців зі світу»

з презентації роману Михайла Слабошпицького «Що записано в книгу життя»

На презентації нового роману Михайла Слабошпицького «Що записано в книгу життя» було сказано багато важливого й до болю правдивого… 

«Сергій Єфремов казав: «Що це взагалі за рослина така, цей український письменник? Не зрозуміло, навіщо український письменник пише: ніякого пожитку з того він не має... І для кого він пише? Перестаньмо дурить себе, що в нас так читають!..»

Володимир Винниченко писав: «Нечитання зжене українців зі світу».

Ігор Качуровський, що й нині живе в Німеччині, сказав: «Так ганебно, як не читають українці, ніде у світі не читають. Хіба якісь племена канібалів...» І от український письменник для когось пише…»

Такими цитатами-болями прокоментував свій новий роман лауреат Шевченківської премії, письменник, літературознавець і громадський діяч Михайло Слабошпицький. Адже в цьому біографічному творі він висвітлює життя видатних українських діячів Михайла Коцюбинського, Сергія Єфремова, Володимира Винниченка, Євгена Чикаленка, Володимира Леонтовича та багатьох інших. Тому й говорить їхніми словами. Бо писав цю книгу у вельми оригінальному стилі – у формі монологів дійових осіб. Як переконані колеги-письменники Михайла Слабошпицького, лише він міг наважитися говорити від імені таких великих постатей…

– Мені хотілося ткнути нам, людям нашого часу, під носа, що сьогодні таких святих людей, як Євген Чикаленко, немає, хотілося сказати, що таких людей подвигу, літературного та національного, як Борис Грінченко, немає, – провадить Михайло Федотович. – Я простежив українську історію зрад, дріб’язковості, українського натхненного самопоїдання, самознищення, яку, правду казав Винниченко, неможливо читати без брому. Зі слів Єфремова, більшого ворога в українців, аніж самі українці, у світі немає. Тож треба поставити діагноз самому собі…

 – Дечого у романі не хотілося називати, – додає автор роману «Що записано в книгу життя». – Але є в українців не тільки подвиги, обов’язки й естафети, які живуть у віках, а є й ганебні речі. І їх треба пам’ятати, аби позбуватися, видушувати з себе оту страшну руйнівну силу, яка в нас у генах…

 Видатний поет і перекладач Дмитро Павличко назвав Михайла Слабошписького українським Андре Моруа, мовляв, такого іншого письменника у нас нема, адже це людина унікальна, бо з усіх нині живущих наважилася говорити від імені самого Михайла Коцюбинського. Відтак, згадавши повість цього автора «Fata Morgana», мовив:

– Ще Шевченко казав: «Я різав все, що паном звалось», а в цьому творі Коцюбинського, що хотіли підвладні українці? Вони навпаки хотіли «узути пана в постоли»! І я перекидаюся в нинішній день, бо що хоче наш народ? Це не більшовизм, але це наша соціальна біда! Ми були кріпаками й на національному рівні піднімалися з кріпацького болота, і хотіли різати все, «що паном звалось»… Нині ж знову стоїмо на порозі не лише національної революції, бо в нас забрали мову, але в нас нема нормального життя, тож має відбутися соціально-націоналістична революція…

 Письменник Юрій Щербак теж підтвердив, що в романі «Що записано в книгу життя» йдеться передусім про трагедію нашої національної історії, «про все те, що було, і все те, що на жаль, залишилося, тож нам треба молити Бога, щоб Україна зосталася у Книзі Життя».

– Це книга семилітньої роботи великого дослідника Михайла Слабошпицького, який надзвичайно добре вивчив цілу епоху, бачить її у всій повноті проблем та складнощів, – поділився думками літературознавець і політик Микола Жулинський. – Це був страшний період жорстокості й варварства селян, коли нищилися не лише цінності, а й людські долі. І то – без жодних сумнівів і моральних травм. Бо то що тоді виховувалося? Є ворог, він багатий, на тобі нажився, і від нього треба все забрати й знищити. Не було ніякої моралі та віри…  

 Лауреат Шевченківської літературної премії Володимир Базилевський зазначив, що це не тільки книга про Коцюбинського, це панорамне полотно, цілий квітник талантів, відтак не лише історичний час, а й час персоналізований, психологічний. Це книга змістовна, а отже включає у себе панорамність, масштабність, динаміку думання, жвавість, несподіваність думки, її гнучкість та гостроту, темперамент письменника і, звісно ж, синтез. Цим володіє, це розуміє Михайло Слабошпицький. Він, як рідкісний читач та аналітик, чи не єдиний серед нас бачить нашу літературу в її найколоритніших персоналіях у цілісності та всеохопності. Тому є підстави сказати, що на сьогодні це його вершинна книга. 

До слова, назву книги Михайло Слабошпицький прокоментував так: «Є у Коцюбинського геніальне оповідання «Що записано в книгу життя». Мені видалося, що це може стати мотивом задуматися кожному з нас (адже це книжка про поразки Винниченка, Чикаленка, Леонтовича, Самійленка, які були спричинені загальноукраїнською поразкою), що ж залишиться? Чи хоч надію буде записано у Книгу Життя?

Жанна КУЯВА, Київ, газета "Сім'я і дім"