Наталя Гузєєва: «Капітошка - дуже складний персонаж»

Із авторкою відомих дитячих персонажів Капітошки й Петрика П'яточкіна Наталею Гузєєвою зустрічаємося у кав'ярні в центрі Львова. Вперше за багато років письменниця відвідала Львів. У 1995 році вона виїхала з сім'єю до Німеччини. Атмосфера старого міста навіяла багато спогадів про Україну.

"Батьки працювали в театрі, і здебільшого по вечорах. Я сама лишалася вдома, бо бабусі жили в іншому місті. Щоб не сумувати, гралася з мишкою, що бігала по хаті, придумувала їй казки й вірші. У дитинстві батьки вчили мене самостійності та відповідальності за свої вчинки. Якось в нашому районі відкрили нову школу, і за пропискою я мала бути переведеною до неї. Переходити дуже не хотілося. Мама вирішила, що у свої 12 років я вже можу відстоювати свою точку зору, і запропонувала самій піти до директора. Але я не наважилась. Тож потрапила в нову школу, в новий клас. Кілька з цих школярів стояли на обліку в міліції. Я навчалася добре, за організацію шкільної вистави була нагороджена путівкою в "Артек". Але до дитячого табору не поїхала. Отримати відзнаку за організаційну активність я не могла собі дозволити – мені здавалося, якщо я прийму її, то зраджу товаришів по класу".

Коли почали писати, звідки брали ідеї для своїх персонажів?

– Скільки себе пам'ятаю, я завжди любила щось вигадувати, писати казки. Жодних прототипів не було, була тільки моя фантазія та уява. Наприклад, коли в лісі йде дощ, він співає пісеньку "капай, капай дощик", але капризне ехо, яке все перекручує, розносить "капей, капей тоштік". Так народилося слово "Капітошка".

З якими вашими героями було важко працювати, а якими легко?

– В роботі з кожним з них є своя специфіка. Капітошка – персонаж дуже складний. Настільки чистий, добрий і радісний, у нього немає жодних гріхів. Завжди треба слідкувати за його поведінкою, зображати його тільки з позитивної точки зору. З П'яточкіним простіше. Бо історії, які відбуваються з ним, можуть статися з будь-якою дитиною, вони життєві та впізнавані. Я однаково люблю усіх своїх персонажів. Вони для мене герої. В повному сенсі цього слова.

Чи слідкуєте за самостійним життям своїх персонажів?

– Багато років я просто ростила дитину й займалася сім'єю. Так було до того, поки якось на Хрещатику я не побачила морозиво "Капітошка". Потім почали зустрічатися дерев'яні іграшки, книги з ілюстраціями та текстами з мультфільму, дитячі садочки. Було багато плагіату. Ми відстоювали свої права у суді: у більшості випадків нам це вдавалося. Але все одно як гриби після дощу ростуть "Капітошки", це вже психологічний бренд в свідомості людей. І я не розумію, чому держава закриває очі на авторські права не тільки мої, але й Генріха Уманського, який створив графічне зображення Капітошки.

Чому виїхали з України?

– В молодості я не мала можливості поїхати за кордон. Щоб виїхати у Варну на фестиваль мультиплікаційних фільмів, я мала пройти купу комісій, де мене запитували: "Для чого ви їдете у країну, де залишились обломки капіталізму?" Потім цензори від кіно знищили мій проект зйомки спільного з чеською студією фільму про пригоди Васі Кукушкіна – хлопчика, який виправдовувався у всіх ситуаціях. Коли Союз розвалився, студія перестала випускати фільми, видавництва обмежили свою діяльність випуском малобюджетного чтива, мій чоловік отримав пропозицію працювати на німецьку фірму. Так ми опинилися на Заході, де дочка пішла до школи. Сьогодні вона – німецький поет та молодий автор. Я думаю, мій внутрішній конфлікт буде добре зрозумілий всім жінкам, яким потрібно вибирати між кар'єрою та дитиною. Про необхідність вибору я пишу зараз нову історію "Мама по скайпу", яка, сподіваюся, буде представлена на наступному Форумі видавців львівським "Видавництвом Старого Лева".

Чи готові повернутися назад?

– Якщо я стану потрібною в Україні, то повернуся.

Євген БОРІСОВ, http://gazeta.ua