Котячий концептуалізм без цензури від Васі Ложкіна

У музеї сучасного мистецтва «САЛО» весну зустріли, як годиться — у компанії кількох десятків котів, що визирають повсюди у різноманітніших іпостасях з картин російського художника-провокатора Васі Ложкіна.   Одразу варто попередити, що виставка «Мартовские коты» Олексія Куделіна (таким є справжнє ім'я дотепного авантюриста) — це не оригінали робіт, а збірка із шістдесяти якісних копій кращих полотен художника, що є свого роду ілюстрацією горе-дійсності сучасності. Втім навіть з принтів настроєво віє весною, відчутно передається вся щирість, прямолінійність і наївність автора та його іронічне ставлення до життя...  

– Доброго дня друзі і товариші, мене звати Вася Ложкін і я малюю картинки, – розпочав спілкування із першими відвідувачами експозиції Ложкін. – Я дуже радий бути вперше у Львові. Узагалі попри те, що я не люблю мандрувати, довгі переїзди-перельоти для мене мука і перебування поза домом тривалий час для мене дискомфортне, то в Україні мені добре. Мене тут чомусь дуже тепло зустрічають і я починаю себе почувати знаменитістю, діячем культури... Тому мені подобається бувати в Україні.   

Напередодні львівського відкриття Вася побував ще у Києві. А повернувшись додому написав у своєму блозі, що столиця у нас красива, а Львів так узагалі – «Европа дальняя» і «інший світ». Каже, на львіських вулицях йому зустрічались одні хіпстери і жодного бандерівця, про яких всі так говорять, ані жодного кота, хоч і весна, і погода чудова...   — Вони мабуть у вас домашні, – коментує Ложкін. Його ж коти живуть хто де. Хто у приватних колекціях, хто на сторінках газет, а інші гуртуються у майстерні. Вдома ж територію охороняє єдина киця Кассіопея, вона ж Кася.   Своїх героїв картин Ложкін називає «плодом хворої уяви», тому прототипів до них і шукати не варто. За легендою ці персонажі живуть у вигаданому містечку Кобилозаводськ, зразком якого є будь-який міський індустріальний район. Народжуються ж кумедні мультяшки у... електричках. Вася Ложкін із дружиною і маленьким сином живуть подалі від Москви, але раз в тиждень художник такий виїжджає у справах до столиці. Так за годину-півтори у електричці, у блокноті оселяються нові ескізи для майбутніх полотен. Про себе Вася Ложкін каже, що він плідний художник-графоман, своїх картин ніколи не рахував, але їх дуже багато.  

— Кажуть, що люди, які обирають професію художника, мають у цьому прихований зміст — не ходити на роботу...

— Та це правда. Я працював на різних роботах. Був мийником посуду у  пункті прийому склотари на звалищі, сторожем автостоянки, випусковим редактором юридичної газети... І все це я робив, щоб нічого не робити. Я можу зі всіх сил вдавати бурхливий робочий процес, втомлюватись, всім здаватиметься, що я виконую найважливішу функцію... Художник — це ж така робота аби нічо не робити. Хоча і це труд важкий. Малювання картин втомлює не менше ніж інша праця. Просто кожен має робити те, що йому подобається. А головне ще й за це отримувати гроші... В цьому плані я щаслива людина! Хоча якщо станеться так, що життя змусить робити щось інше, то буду знову робити вигляд, що щось роблю. Я не дуже грамотний, погано вчився, не маю особливих талантів, то мені висока зарплата точно не загрожує, тому як кажуть, вони робитимуть вигляд, що платять, я — робитиму вигляд, що працюю...  

А почалася пригода Васі Ложкіна з малюванням у час роботи на звалищі. – Коли працював на звалищі, знайшов рулон обгорткового паперу – метр шириною, – розповідав художник. – Відрізав великі шматки і гуашю малював усілякі жахіття. Вішав їх на стіни вдома, друзям показував, ми сміялись... А потім з'явився інтернет, де люди виставляли свої творіння. Я подумав. Що теж так можу і хочу. Вистави, люди зацінили, почали писати, мовляв, прикольно, давай ще. І так пішло...   Сьогодні першим рецензентом кожного нового полотна є дружина художника. Мамі, яка живе в селі Вася Ложкін подарував модем, щоб і вона могла переглядати його нові творіння у інтернеті. Каже, їй подобається усе, але мабуть тому, що він її син, а не тому, що справді подобається.

— Ви кажете, що полотно і акрил — сентитичні матеріали ідеальні для мультяшних героїв. А є шанс, що вони колись таки стануть мультиком?

— Ми зараз над цим працюємо, але усе складно, – привідкриває край таємниці автор. – Проблема у сценарії. Я намалюю, є кому озвучити, змонтувати, а от написати сценарій нікому. Це загальна проблема кінематографа і мультиплікації. Тому наразі не загадуємо, бо усе тільки починається. Плануємо, що це буде мульт про котів, який у планах має стати мультсеріалом, щось на зразок «Бівіса і Батхета».

Фото Олексія Музики