Книга Андрія Подоляки: Кому до вподоби експериментальна проза?
«Якщо ви любите відкривати для себе нові імена та способи писання – наша нова книга для вас! – йдеться у прес-релізі Видавничого дому «Києво-Могилянська академія», який презентує книгу експериментальної прози молодого автора Андрія Подоляки. Нині він живе і працює в Японії. А свій літературний дебют, повість "Грустить не буду больше", представляє російською мовою.
«Про дебютну повість Андрія Подоляки «Грустить не буду больше. Японская повесть» можна сказати однозначно: вона вас зачепить, вона вас схвилює, вона поведе за собою і дозволить сприйняти на слух симфонію людських почуттів, внутрішні метаморфози: надломи, сумніви, рух, мовчання і голос, – додають у прес-анонсі. – Глибоке переживання автором досвіду любові відкриває читачеві складну, філігранну роботу душі, живосплетіння спогадів та рефлексій, перепроживання втраченого та відновлення пам’яті й почуття. Надзвичайно емоційна, напружена оповідь є зразком дуже цікавої постмодерної прози».
Андрій Подоляка
народився у лютому 1980 року. В 1997–2002 рр. навчався у Києво-Могилянській академії, у 1999–2000 рр. – в Університеті Монтани, США (стипендія Open Society Institute).
У 2002 році виїхав до Японії.
У 2005–2007 рр. навчався у магістратурі університету Аїчі Шукутоку, Нагоя, (стипендія長島財団 /Нагасіма Зайдан/).
У 2007–2009 рр. продовжив роботу над PhD у Нагойському університеті, звідки пішов у 2009 році працювати на Toyota Industries в адміністративній групі overseas sales.
Після землетрусу 2011 року залишив роботу в Toyota In. щоб зосередитись на написанні повісті «Грустить не буду больше».
Фрагмент із повісті
«Выхода нет». Что же делать?
Резать – пробовал, долго бежать – пробовал. Почти летать – почти пробовал. Пить до забытья – пробовал, забытье не наступает, наступает рвота и тяжесть. Долго куда-то шел, ходил. Стоять на голове, молиться – пробовал. Сидеть в темноте с закрытыми глазами – тоже. Кого-нибудь подобрать в клубе, в кого-нибудь опять влюбиться – пробовал. Становится тесно, рано или поздно. Читать без конца, чтобы реальность исчезла. Не исчезает, только прячется на время. Потом возвращается. От себя не уйдешь. Все время что-то писал, ударение на втором слоге. Глаза устают.
Что же теперь придумать?»
