В’ячеслав Гук, зі збірки «Гілочка кримського тиса», 2018.

ЛИСИЦІ

Він дивився на двох лисиць, які вранці забігли в сад

і ховались там, поки перша паморозь вдень не зникла,

вчора вона телефонувала, щоб він повернувся назад,

та їхня розмова раптом урвалась, наче зотліла нитка;

проте він так і не збагнув, про що з нею говорити мав –

кілька слів про осінню погоду в Криму й про домівку,

де мляве сонце зимним промінням плуталося між трав,

а протягом ночі він очима шукав у небі погаслу зірку;

в його живих жилах текла кров його померлих батьків –

він і вона залишались загубленими в німому безлюдді,

в саду було сумно і тихо, на річці човен в тумані плив –

лише час зневіру душі і мовчання серця навік осудить;

так по довгій ночівлі у гнізді прокидається дикий птах –

він досліджував внутрішнє життя літературних героїв,

про яких читав у книжках, ржавів забитий у стіну цвях,

на котрому висів його фетровий капелюх у передпокої;

уривалася пуповина батьківщини, як натруджених вен

спокій; це було сприйняття часу, що він не міг пояснити,

ніби лежав на пожухлій траві і біль торкався його рамен,

де в сизих голубиних сутінках вже догоріло минуле літо.

В’ячеслав Гук, зі збірки «Гілочка кримського тиса», 2018.

Фото: https://www.croydonducks.co.uk/garden-2017/wildlife-2017.htm