Пам’ятайте про унітази! Жолдак інтерпретує Георга Бюхнера

Люди не люблять нюхати власне лайно. Так історично склалося. І з цим нічого не поробиш. Може саме цим «хомосапіенси» і відрізняються від тварин, які до лайна ставляться цілком спокійно. А може тільки цим... 

Андрій Жолдак у Черкасах показав журналістам секретну репетицію перед прем’єрою. Від «Войцека» Георга Бюхнера, звісно, практично нічого не лишилося.

- Це авторський театр. Ясно, що ви Войцека тут не впізнаєте. Це буде Жолдак, - «скромно» каже режисер перед початком вистави. І пояснює, що пустив усіх до майстерні художника, 
щоб показати брудні, секретні ескізи. 

Замість бідолашного Войцека ми бачимо на сцені актора Сергія Боброва. Звичайного актора, який живе в Черкасах, у цьому «проклятому, гнилому місті». А як інакше можна говорити про місто, у якому сімнадцятирічний батько топить у ванній свою дитину, запихає їй до рота мило і врешті варить дитя живцем в окропі тільки через голосний плач? Жолдак нічого не вигадує – така подія дійсно трапилася у Черкасах у вересні.

Ліричні па на кшталт освідчення в коханні на даху у відкритому космосі відчутно дисонують із піснями Сердючки та міліціонерами, які б’ють усіх, хто трапляється на їхньому шляху, не забуваючи поміж тим демонструвати свою гомосексуальність та надмірне захоплення зоофілією. Їм, бідним, стає надто спекотно. Роздягаються до трусів. І коли зупиняються посеред сцени, дурнувато дивлячись кудись у далечінь, Жолдак тихенько лається:

- За руки чого не взялися, твою мать?!

Жорсткий «техносюрр» добряче вантажить психіку. Німеччину початку дев’ятнадцятого століття у спектаклі внюшкувати нереально. Черкаси, Чорнобай і навіть Сміла із її психо-неврологічним диспансером імені Павлова незримо присутні. Поміж тим, події відбуваються на космічному кораблі у 2208 році. Окрім Войцека, його дружини Марії та їхнього сина, у «зоряні війни» граються ще семеро роботів, із яких стирчать довжелезні шланги. Причому, Жолдак страшенно переймається, що стирчать таки не звідти, звідки слід було б стирчати:

- Я ж просив, прив’язати до ширінки!!! – розчаровано вигукує, коли бачить, як шланги «виповзають» із глибин «широких штанин».

Марія нібито зраджує Войцека, якого нібито кохає...
А взагалі спектакль про тварюк. Чи про людей, які від тих тварюк мало чим відрізняються. Хитрують і зраджують, як лисиці, мов справжнісінькі осли розмірковують над тим, що таке вічність, чітко структуруючи свою мову мало не доленосним «іа-іа». Або ж борсаються, задихаючись, у багні, ніби риби, що потрапили у сіті. Чи набивають шлунки усілякими вишуканими наїдками, щоб потім по-свинячому хрюкати і блювати над унітазом. До речі, унітазів на сцені кілька. Дозволю собі маленьку ремарку: було б дуже добре, коли б унітази стояли в залі. Біля глядачів. І чим більше, тим краще. Може це й занадто епатажно, але, як на мене, то мета в даному випадку виправдовує засоби. Адже зрозуміти та усвідомити усі тонкощі свого існування людині буває спочатку дуже складно. Так само, як маленькому кошеняті складно допетрати, що не можна гадити де прийдеться. Тоді господарям доводиться натовкти кицьку мордочкою у шкоду. Кажуть, допомагає. Чи поширюється ця прикмета на людей? Не беруся стверджувати. Натомість Андрій Жолдак запевняє:

- Ми це робимо для того, щоб ми колись стали кращими. А що для цього потрібно? Потрібно робити правдиві, шокуючі речі.

Закінчується все трагічно. Войцек вбиває свою дружину Марію – жінку, яка його зраджує, і яка нібито має потребу постійно і всім віддаватися.

- Сьогодні, на жаль, крові не буде. Мені її не привезли із кіностудії Довженка, - коментує Жолдак.

Актори в шоці

Сергій Бобров каже, що для актора це взагалі велике щастя - працювати з таким режисером, як Жолдак:

- Це шок, я перебуваю у якомусь такому стресовому стані, і це відкриває мої потаємні сторони, щось таке, чого я сам про себе не знав.

- Це правда, що вам довелося схуднути?

- На п’ять кілограмів. Жодних горохових дієт, як у Войцека (посміхається). Просто працював на сцені.

Роль Марії грає актриса Віра Климковецька – студентка Київського університету імені Карпенка-Карого. Дівчина родом із Харкова. Ще чотирнадцятирічною Жолдак її помітив і почав залучати до своїх проектів:

- Довелося закінчувати десятий-одинадцятий класи екстерном, щоб працювати актрисою театру Шевченка. Працювала там один рік, а потім поїхала вступати до університету. Батьки були проти, коли я захотіла стати акторкою. А зараз реагують добре. Я вже у фільмах знімалася, по Європі із Жолдаком поїздила...

- Як вам працюється із Жолдаком?

- Дуже добре. Він талановитий режисер, мені просто пощастило, що я до нього потрапила. Якщо б він мене тоді не вибрав, коли я була маленькою, я б, напевне, не стала актрисою. Мене якось це не приваблювало зовсім.

- Наскільки вам близька роль Марії? Ви – лисиця?

- Я, напевне, ні... Хоча, можливо! Дуже люблю тварин, і в дитинстві завжди уявляла себе тваринкою. Коли була в селі, там було багато коней, то я ніби ставала конячкою і бігала там (посміхається).

У Києві прем’єра «Войцека» запланована на  27-29 жовтня.