Tip of the tongue: ви взагалі це все серйозно?

На театральну сцену третього дня «Гогольфесту» виходять чотири чоловіки. Все дуже серйозно – вони пересуваються між п’ятьма скляними трибунами – то попивають водичку, то перевдягають свого піджака і одразу ж думається – хо, то це ж про наш політикум вистава чи як? Дивіться, нічого не роблять – а трибунами керують. Ох, швейцарці, молодці! Паралелі високих метафор тільки починають вимальовуватись в голові, як на сцені з’являться радіокерований робот на колесиках, що пересувається з табличкою «Розслабтесь. Тут немає жодного сенсу».

Що, дійсно? – думаєш. Аж тут крім посмикувань акторів – ще й з’являється текст німецькою. Ах, яка перфектна німецька мова. Титри українською на табло аж ніяк не дають розслабитись. Раз по раз не встигаєш читати, хоча цікавіше просто спостерігати за грою. Кілька хвилин – і ці четверо у чорних костюмах доводять нас до сліз від сміху своєю безглуздістю.

Йдеться про нейро-науковий погляд на світ. Німці вправно оперують термінологією, швидко замінюючи теорію – практикою. Plasma взяли за основу Маніфест відомих нейробіологів (який, швидше за все – майже вигадка), що з'явився восени 2004 року, в якому йдеться про майбутні можливості дослідження мозку. Довкола цього містичного тексту і крутиться весь театр абсурду.

Що все це означає? Що таке я? Чи можете ви бути мною? Запитань ставиться надзвичайно багато – і кожна відповідь одного з чотирьох – кожен з їх монологів – ні про що. Так, в ньому немає жодного сенсу. Кожному – своє. Кожен сприймає Маніфест через свої власні проблеми і здобутки. Вони – складові цього самого нейроманіфесту. Вони сприймають його через власне самовираження – бажання жінки, сцени...

Для кожного з чотирьох чоловіків наука – спосіб самовираження і водночас щось, що є рушієм усього їх життя.

Хоча, написавши це все, я досі перебуваю в сумнівах – чи дійсно все саме так? А чи взагалі був сенс у цій виставі? Чи існує щось, крім мене самого? Хто тут?