Формула Федора Лисенка: Голова — атмосфера — обмеження

Майстерність гри на гітарі Федора Лисенка не просто вражає, а неймовірно захоплює. І хай він грає низку тих популярних мелодій, котрі часто чуєш, вони звучать зовсім по-іншому — повніше, насиченіше. Дуже цікаво спостерігати. як його руки легко, пурхаючи мов метелики, перебираються з деки на гриф  ..ось пальці обох рук уже невловимо бігають по грифу ..ось права повертається на деку і злегка пристукує в такт мелодії ..і ще, і ще, і просто неможливо відвести погляду від музиканта, котрий професійно-препрофесійно виконує свою улюблену творчу роботу. 

— Розкажи, Ти не з України часом, що маєш прізвище на "-ко"? І як Тобі вдалося так приборкати гітару?

— Мій пра-пра-прадід мав українське коріння. А я вже зараз можна сказати з Мінська, бо живу і працюю тут майже вісім років. Народився-виріс у містечку Бобруйськ Гомельської області. Ще в дитинстві брат показав мені зо п'ять "блатних акордів", якими я грав усі потрібні нам на той час пісні. І гордився собою, і гадав що вмію грати... З часом мені стало цього мало, я подався у музичну школу. Якимось чудом мене взяли у чотирнадцять років (адже в такому віці музичну зазвичай вже закінчують). Тож я дуже вдячний своїм викладачам, бо хоч був не найуспішнішим по, наприклад сольфеджіо, знань у музичному плані отримав дуже багато.

— І з невідмінними знаннями із Бобруйської дитячої музичної школи Ти подався підкорювати Мінськ...

— Ну, насправді велику фору мені дала перемога у конкурсі Сєргєя Ждановіча. А знань, до речі, якраз вистачило щоб добре почуватися, навчаючись у Мінському державному музичному училищї ім. М.І.Глінки. Загалом, переїзд із маленького містечка, у столицю, це ще й велике розчарування — там ти один такий весь талановитий, а тут таких як мінімум двадцять, — сміється.

—Ти зараз, можна сказати "розкладений" на дуже багато видів діяльності: сольно граєш акустику в кафе, даєш концерти з гуртом "Чувство полета", у котрому бас-гітаристуєш, приватно викладаєш гітару, фотографуєш дівчат на плівку і левову долю часу забирає робота маркетолога на музичній фірмі. Крім того, є ще друзі, команда з котрою ви граєте настольні/інтелектуальні ігри, як от "Мафія" чи "Мед Хед" і т.д. або просто відвідуєте сауну. Це якось усе у Тебе вкладається в одній компанії друзів, чи розміщується десь у різних кінцях Твого життя у паралельних вимірах світу..? Чи це так приблизно вся молодь у Білорусі перебивається?

— Я по-максимуму роблю те, що можу. Таке поняття як "культурницьке життя молоді в Білорусі", воно сама розумієш, біднувате. Можливість вийти на велику сцену, хіба старий добрий "Слов'янський базар". Але треба бути дуже підготованим і "зіграним" гуртом, а не так, що у нас кожний учасник гурту бере участь у найрізноманітніших проектах і "Чувство полета" — не пріоритет. Хоча гурт існує з 2007 року і наші пісні звучать то тут, то там, їх беруть на радіостанції, крутять. Зокрема пісня "Ты — любовь" звучала на п'ятнадцяти білоруських радіостанціях і навіть на одній українській.

Але є така домовленість, що в гурті я не граю на акустичній гітарі, тому все гостріше відчуваю, що бас-гітара, хай якого чудового глибокого вона звучання, а не моє. Акустика це таки акустика. Зрештою їй я можу віддавати багато часу, тренуватися щодня, брати улюблені мелодії, обдумувати їх, опрацьовувати, зводити до того звучання, яке влаштує мене. Придумувати ось так не тільки кавери, писати своє, композиторствувати. 

— Подаватися на конкурси... Представлятися продюсерам...

— Може й є у Мінську якісні продюсери. В крайньому, одного я знаю точно, він чудовий як людина і може зробити якісний продукт, але продюсує те, що просте, "колгоспне", знаючи, що воно піде "на ура". Конкурси? Щоб взяти участь у конкурсах, треба щоб вони були. В середині січня 2014 збираюся у Санкт-Петербург. Але гра учасника на акустичній гітарі там передбачає звичайну класику, Р.Баха наприклад.

— Немає конкурса для поп-рок-кавер-бардів... А для фотографів-на-плівку є? Це така молодіжна тенденція зараз, серед моря цифрових фотоапаратів, вперто популяризувати тридцять шість кадрів плівки і неякісний скан з неї?

— Я думав про "цифру", мав навіть цифрову "мильничку" колись. Свого часу в мами не випросив купити якісний апарат. Позичав у знайомих, був незадоволений, підключав лінзу з "радянського" фотоапарата. Згадав, що у батька лежить старий добрий "Зеніт", і зупинився на ньому. Мені дуже подобається природність на плівкових світлинах. З одного боку це абсолютна простота, а з іншого — наче картинка не звідси, з якогось фентезійного світу. Такі кольори! А за рахунок того, що мало фотографій влізає на пліву — цінний кожний кадр. Змушує швидко художньо мислити, жити світлиною, оцінюючи кожний кадр. Випрацював формулу: "голова — атмосфера — обмеження". Вона працює у всіх випадках життя: коли в тебе обмеження по часу, а потрібно "увімкнути" голову "на творчість", налаштуватися і працювати, прокинувшись удосвіта, і до пізньої ночі. Ні на дивані уже не полежиш, ні до друзів не підеш, не відкладеш "на потім"...

—Про роботу викладача гітари...

— Завдяки їй зрозумів, що відчували мої вчителі, коли мучилися зі мною. Іноді діти ходять грати, і не знають, навіщо до мене ходять. Вони не хочуть вчитися. Хочуть просто вміти грати. Думають, я дам їм п'ять "блатних акордів" і вони вийдуть з класу "зіркою"...

— Про інтелектуальні ігри і вечори з друзями.

— Афішу про гру "Мед Хед" друг знайшов випадково. Вона в Мінську не постійно і не часто проводиться. Ми компанією потрапили вперше. Це як "Що?Де?Коли?" чи "Брейн Ринг". Пограли весело, дуже сподобалося. Загалом, якщо Ти не дуже в курсі, зараз у тренді поняття "антикафе". Це коли платиш за вхід у заклад, а там на столик тобі пропонуються якісь "чай-кавка" і гра на кшталт "Монополії", "Мафії" тощо. Отак от і проводимо час....