«12 обручів» на бульварі Сен-Жермен

Бульвар Сен-Жермен у Парижі – це вулиця книгарень. В той час як Хрещатик у Києві – вулиця зачинених книгарень. У книгарнях на Сен-Жермен, на полицях східноєвропейської сучасної літератури можна було знайти «Московіаду». «Московіада» французькою донедавна була єдиною книгою українського автора. Але щойно у книгарні надійшов переклад «12 обручів» (Les 12 cercles). З цієї нагоди Юрій Андрухович завітав до Парижа і провів презентацію у бібліотеці Симона Петлюри.

19 район – найбільш проблемний район Парижа. Справа тут не тільки в іміграційному контингенті, тут найбільший відсоток незайнятості населення. Українська бібліотека знаходиться поруч з церковою Св. Жана баптиста з Бельвіль, неподалік Святкової площі (Place des fetes), яка має сумну репутацію після короткометражки «Париж, я люблю тебе» (там хлопця підрізали, але це стало нагодою зізнатися у почуттях).

Вхід до бібліотеки (в першу чергу тут приміщення церкви) зовсім непомітний, а зала презентацій знаходиться на останньому поверсі. Піднімаючись крутими сходами догори, важко не помітити на стінах портрет Тараса Григоровича, рушники, обереги та інші традиційні речі. А опинившись у світлиці (залі презентацій), мимоволі переносишся в затишну українську хатину, прикрашену різдвяною символікою. За вікном поволі темнішає, запалюють свічки, а промінь світла з Ейфелевої вежі став сигналом для початку презентації.

Спершу Юрій Андрухович розповідав про творчість та Бу-Ба-Бу, представляв свою поезію: читав етюди будівель (церкви, корчми, старого заводу) та зізнання в коханні до Варвари Ляндашівни, обличчя якої можна побачити лише на її труні, адже жила вона ще у XVII столітті.

Далі Андрухович розповів про «12 обручів». Цей роман писався після тривалої творчої паузи. «12 обручів» – це любовний трикутник між Цумбрунненом, Артуром Пепою та його дружиною, а також між Україною, Росією та Європою. «Цумбруннен» дослівно перекладається як «коло джерел» і це доволі поширене прізвище у Швейцарії. Також автор знущається і висміює власну дисертацію про Богдана-Ігора Антонича. Дуже вдало описується влада олігархів та сучасна Україна («праздная жизнь» у кабаку). За словами Андруховича, Цумбруннена вбили через безглузде непорозуміння, через те, що він не знав української мови.

Перекладач твору зізналася, що переклад був дуже складним, адже важко перекласти гру слів з української на французьку. І що за змістом роман нічим не поступається світовим бестселлерам.

Далі було вільне спілкування, під час якого Андрухович розповів про:

Останні книги: Книга «Таємниця» вийшла тоді, коли автору виповнилося 47 років. Андруховичу хтось гадав на долоні і сказав, що все закінчиться у 47 років. (Мимоволі пригадується пісня МП «Absolutely vodka»). Таким чином, книга виглядає як певний підсумок.

«Трициліндровий двигун любові» - це промоційний проект харківського видавництва «Фоліо», щоб заохотити до сучукрліту схід України. Юрій наполягав на назві «Потрійний захист від каріесу». До книги потрапили його ранні оповідання, що писалися під час служби у війську.

«100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки» - Юрій Андрухович є першим у списку, адже його прізвище починається на А. Далі список продовжує його дочка Софія Андрухович та його зять Андрій Бондар.

Святкування 100-ліття Бу-Ба-Бу: Святкували у Львівському оперному театрі у 1994 році. Тоді Андруховичу виповнилося 34 роки, Ірванцю та Неборакові – 33. Отже, разом = 100 років. Хітом того вечора була літаюча гіпсова голова Неборака.

Знайомство з Сергієм Жаданом: Власне, Сергій Жадан (ще будучи студентом) з’явився у хаті Андруховича недільного ранку. Напередодні була субота і... Юрій пізно ліг спати й прокинувся не в настрої. Точніше його розбудила о 8-й ранку мати зі словами: «Там до тебе якийсь студент із Харкова». Сергій енергійно розпитував його про творчість, про Віктора Неборака й Олександра Ірванця. Також Жадан зробив університетську театралізовану постановку «Рекреацій» і показав чорно-білі фотографії зі спектакля. А далі, взявши координати Неборака, Сергій Жадан поїхав до Львова.

«Мертвий півень»: Співпраця «Мертвого півня» й Андруховича почалася з того, що «Мертвий півень» записував пісні на вірші Юрія. Зрештою, Андрухович видав книжечку «Пісні мертвого півня» з віршами, з яких пісні зробити просто неможливо. Але МП не знали, що це неможливо і записали альбом «Пісні мертвого півня», який вважається одним з найкращих.

Нові проекти: Наразі Юрій Андрухович хоче написати 11 взаємопов’язаних історій на зразок «Чувирла і чудовиська», адже головними героями будуть негідники. Це, певним чином, виклик соцреалізму, де головним героєм мав бути позитивний комсомолець тощо.

Також автор хоче видати книгу про гурт «Мертвий півень» до їхнього 20-річчя. Нинішні двадцятирічні слухачі – це діти тих двадцятирічних слухачів двадцятилітньої давності. Тобто цю музику слухають кілька поколінь, що робить групу українськими «Роллінг Стоунс». Історія «Мертвого півня» – це історія України за весь час її незалежності. Андрухович вже має декілька годин записів інтерв’ю з кожним з учасників гурту.

Кав’ярні: Андрухович розповів про нинішній культ львівських кав’ярень. Це і знаменита «Криївка», де озброєний до зубів вояк УПА запитує у присутніх, чи є серед них москалі й комуністи. Цікаво, що 90% публіки - російськомовні. Андрухович відзначив також «Захер Мазох», «Гасову лямпу» - присвячену героям Франка – бориславським шахтарям та львівським каменярам, та «Жидівську ресторацію», де треба обов’язково торгуватися.

По закінченні презентації гостей частували кутею, пампушками й гарячим вином (глійнтвейоном або glög) та співали колядки.