Фліт в «Артобусі»: планове винищення неякісності у Запоріжжі

Історія мого знайомства з творчістю івано-франківського гурту «Фліт» почалася 8 років тому на чи не єдиній з українських рок-радіостанцій, що мали щастя ставити в ефір все, що бог на душу діджеєві покладе. Втаємничені люди в курсі про славетні розсилки дисків від ФДР, що містили всі новинки сучасної музики – саме звідти більш-менш широкому загалові ставали відомими тоді ще не дуже знані гурти «Димна Суміш», «Крихітка Цахес» та ін. На одному з таких дисків до нас надійшла пісня під назвою «Вийди, моя люба», що виконувався невідомою нам на той часу командою з дивною назвою. Трек увійшов в жорстку ротацію, себто, сподобався більшості з моїх колег і став активно звучати в ранкових ефірах – загальновідомо, що найкращий настрій зранку дарує саме панкуха. Та це був не просто панк-рок: прості і водночас геніальні варіації на народні мотиви у елегантно-крейзонутому обрамленні дали всім зрозуміти яким може бути справжній етно-панк, на відміну від відверто одноманітних трактувань цього напрямку корифеями жанру – «ВВ». Дуже скоро з’явився ще один трек – «Спаплюжений», як виявилося, написаний одним з моїх ЖЖ-френдів Андрієм Валевським. Ця пісня була настільки ліричною, наскільки це могли дозволити жанрові рамки, але на цей раз без загравань з фолком, що, між іншим, ніяк не позначилося на загальній етно-панківській направленості гурту. Коротше, як-то кажуть, гурт «впер». Після накриття ЗапоріжжяФМ мідним тазом слідкувати за діяльністю гурту виявилося не дуже важко – альбоми виходили і дістати їх можна було без зайвих труднощів. А 4 квітня хлопці приїхали до Запоріжжя презентувати третій альбом. Чесно зізнаюся, весь концерт я молив богів, аби хлопи не знехтували залабати «Спаплюжений» - мою улюблену пісню з їхнього доробку. Забігаючи наперед, скажу – боги, коли їх сильно просиш, завжди допомагають…

В Запоріжжі гостей приймав «Артобус» – це творче об’єднання вкотре підтвердило свою спрямованість на якісну немаргінальну українську рок-музику, що не може не тішити, особливо якщо враховувати тотальну деградацію української і рок-музики в принципі. Потішивши місто минулого разу прибацано-ґранжевою «Димною Сумішшю», вони продовжили набирати обертів. За традицією жанру, концерт заїжджого гурту в нас (та й скрізь, власне) розпочинається з розігріву. Гріти майже зіркову команду визвалося аж чотири (!) місцеві гурти, причому, мені навіть вдалося почути кимось напівжартома кинену фразу про те, що для самих розігрівачів цей концерт – ніщо інше, як можливість нахалявку послухати хедлайнера. Що б там не казали, а перший гурт, що вийшов на артобусну сцену того вечора, явно прийшов саме послухати, а не пограти. Називалися вони «Беламор Слімс» (за неперевіреними даними, вони були запрошені на розігрів самими хедлайнерами), грали нудно і невиразно – пара-трійко фанатів трохи тусувалися під сценою, але загальна млявість як самих музикантів, так і їхнього доробку передалася навіть тим, хто ще не встиг зайти у приміщення клубу – вони явно не поспішали це робити, дупою відчуваючи, що нічого вартісного не почують. За давньою запорізькою звичкою я вже навіть почав грішити на звучання самого клубу, хоча, знов-таки, це зовсім не виправдовує «ніяку» поведінку на сцені. Але якщо старт був явно не панк-роковим, то наступна банда, що носить назву «Нєйросєкрєция», прийшла, щоб, пропустивши необхідний класичний етап (для танкістів: «Veni, Vidi, Vici» - авт.), перемогти. Слухаючи Віталіка НАИВа і компанію, одразу ставало зрозуміло, що гегемонії «Смайлів 32» у запорізькому емпанку (з ухилом в каліфорнію) прийшов кінець, хоча, на думку багатьох запорізьких тру-панків, до каліфорнії ця банда немає жодного стосунку. Безсоромно мажорно, відверто запально й нахабно злагоджено – саме такими вони виглядали того вечора. Звук, звісно, був не таким аж щоб ващє, але у порівнянні це звучало цілком пристойно – за бажання можна було навіть виокремити слова пісень. Обкарнавши у своє задоволення Бладхаунд Генг, хлопці немало потішили натовп – відвідувачі явно розділилися на прихильників гурту і на всіх інших поціновувачів панк-року. При чому другі відрізнялися від перших тим, що співали відому «Баладу про Чейзі Лейн» мовою оригіналу. Лишивши слухачів у безмірно благодушному настрої, хлопці полишили сцену, випустивши на сцену єдиних запорізьких тру-ска-панкерів – гурт «Діван». Самі учасники гурту називають свій напрямок алко-ска-панком, що, власне, й було неслабко підтверджено цим виступом. Особисто для мене, та, вважаю, й для більшості з присутніх, цей виступ став сильним шоком. «Діван» є достатньо відомим в місті колективом, за рік своєї ска-панківської діяльності вони встигли полюбитися і слухачам, і колегам. Але той капєц, що коївся на сцені тоді, описати словами важко. Робочий барабан був чутний тільки на збивках, ритм-гітара не втрапляла у таку зазвичай фірмову середню долю, духові, незважаючи на всі намагання самих музикантів казитися на сцені, лунали блідо і непідривно, тексту майже не було чутно… По суті, гурт на собі витягнув басист, який непохитно задавав полум’яний темп навіть у настільки непристосованих для цього умовах. Вже потім стало відомо, що деякі музиканти «Дівану» мали на той момент дуже погане самопочуття, через що навіть сам вихід на сцену був для них неабияким стресом. Втім, героїзм, що полягає у невідміненому виступі, можна оцінити тільки після концерту – під час нього нічого окрім щирого здивування не відчувалося. Справедливості заради треба відзначити, що фанати гурту люблять його у будь-якому стані і віддано відковбасилися під улюблені, трохи порепані, але від того не менш веселі ритми. Старенька «Емо» поставила жирну крапку у цьому виступі, довівши, що перефарбований у ска «Діван» – той самий дурний «Діван», яким його знали й чотири роки до того.

Вихід на сцену команди «Смайл 32» якось дивно співпав з початком транслювання з проектору кліпів американського гурту «Блінк 182». Чи було це театральною інтригою - лишилося невідомим, але цей факт дійсно є доволі символічним. Адже ніхто у світі так не косить під «Блінків», як це робить гурт «Смайл 32». Так, в них чудовий рівень володіння інструментами, вони фантастично зіграні, в них хороші інструменти, а разом це все звучить дуже пристойно не тільки як для запорізької сцени… Але якби я хотів послухати «Блінк 182», я, мабуть, пішов би на їхній концерт, чи ввімкнув би собі їхні записи. В мене дійсно склалося враження, що я бачу на сцені саме американських каліфорнія-ідолів – характерна постановка біля мікрофону, зовнішній вигляд фронтмена, традиційні в терцію розподілені вокальні партії, щільний мажорний саунд і один-в-один зняті каліфорнійські рифи. Чесно, я офігенно під них тусувався, стрибав і підспівував, але позбутися відчуття вторинності так і не вдалося. Не додала інтриги навіть поява на сцені саксофоніста, бо інструменту, по-перше, було практично не чути, а по-друге – невибагливість партій свідчила про явну (можливо, тимчасову) несумісність цього чудового джазового інструменту в емпанк-стилістиці. Дуже вразила босанова, хоч я ніколи і не сумнівався у професійності цих музикантів, такий нестандартний фінт змусив ще раз у ній переконатися. Коротше, коли їхній виступ добіг кінця, аудиторія була розпечена достатньо, щоб прийняти у хедлайнерах навіть якесь сумовите емо.

Але, оскільки емачів на горизонті не було, закривати концерт довелося гурту «Фліт». З їхнім виходом змінилося одразу усе – мало того, що «Артобус» нарешті зазвучав на повну свою потужність (я ніколи не думав, що у цьому залі можна досягти такого чіткого і водночас міцного саунду!), так ще й на сцені нарешті з’явилася людина, яка вміє розмовляти – це був неймовірно балакучий гітарист і другий вокаліст проекту Маркер. Втім, кожен з учасників гурту проявив свої досить непогані ораторські здібності, на відміну від конферансьє, якому, вочевидь, через постійне підвищення градусу вечірки було дедалі важче оголошувати наступну команду. Та зовсім не патякання було головним – пацани із західним завзяттям взялися презентувати свій новий альбом «Однозначно». Відігравши нових пісень, вони взялися за важку артилерію – «Санітари лісу», «Їжачок» і – о дякую, боже! – «Спаплюжений» були прийняті більш, ніж тепло. Музиканти не втомлювалися дякувати гостинній публіці, потроху знайомлячи її зі своїм останнім доробком. Вони дійсно подорослішали – це відчувалося як в текстах, так і в композиційному складі нових пісень, але попри всі намагання бути більш серйозними, їм так і не вдалося позбутися тієї запальної панківської безапеляційності, з якою гралися їхні старі теми. Вкрай інтелектуальні і подекуди ліричні тексти, зазвичай зовсім не притаманні панку, не виглядали блюзнірством – «Фліт» явно знайшов ту тонку межу між стьобом і серйозністю, яку шукає чи не кожний сучасний панк-рок-гурт. Кавер на народну пісню довів, що у рок-класику цей гурт записувати ще ранувато – наразі їм є, що актуального повідомити світові. Навіть стандартні витівки з піснею «на біс» в їхньому виконанні виглядали дуже природно, а полум’яні спічі до, між і після пісень викривали в учасниках гурту доволі ерудованих людей. Гурт лишив по собі дуже цілісне і тепле враження, за що величезна й неземна йому подяка.

Концерт відбувся, незважаючи на всі намагання звести його до «як завжди». Запоріжжя в обличчі «Артобуса» довело, що воно здатне гідно приймати гостей: треба віддати належне – це обличчя доволі симпатичне, як вважаєте?