«8. жіноча мережева проза»: Вокзал у Львівській Політехніці

Мережева література безперечно стала явищем у письменстві. В Україні, щоправда, її характер особливий, бо людині, що пише, хай навіть дуже добре, важко видатись. А ділитись своїм доробком надзвичайно приємно, особливо з друзями і знайомими. Приблизно такими і є витоки мережевої літератури: клуби, окремі формації, що можуть дуже рідко, а то й взагалі не бачитись наживо.

Мережева література стала предметом наукового дослідження: про неї вже захищають кандидатські та докторські дисертації. Часто автори, відомі завдяки друкованим виданням, мають свої он-лайн щоденники (Анатолій Дністровий, Світлана Поваляєва, Лариса Денисенко, Андрій Бондар до прикладу), де викладають те, що завжди залишиться «неопубл.» Але все це тільки для «вибраних», тих що також проявляють вуаєризм і ведуть подібні щоденники. Щоб хоч якось привідкрити двері для «трудового класу», вибране із «неопубл.» і друкують. Таку нішу в Україні вибрало собі видавництво «Буква і Цифра», головний редактор якого, втім, також є інтернет-завсідником.

Останнім проектом «Букви і цифри» стала книга «8. Жіноча мережева проза». Назва є своєрідним поєднанням таких вживаних тепер категорій як «жіноча проза» та «мережева література». Авторками видання стали 8 користувачок блоґів «Живий журнал» (LiveJournal), котрі під такими ж ніками виступають у книзі: Шила Мила, Цитрусова, Пані Груня, Мс Юлька, Сокира, Тані Флінт, Настасья Черпакова, Ір Ші.

Після презентації книжки у кафе «Бабуїн» у Києві дійство звинуватили у надмірній ґламурності. Тому у Львові вирішили провести «антиґламурну» презентацію, яскравим прикладом чого міг стати вокзал. Снобський зал «Львівської Політехніки», не зважаючи на свою помпезність і на те, що більшість таки не вірило, що схожу презентацію дозволять провести у такому приміщенні, підійшов надзвичайно.

Присутніх просили поводитись абсолютно так само, як на вокзалі, тому доцільно було шуміти, пити коньяк і горілку (разом і окремо), закушувати огірками із банки, накриватись газетами і просити передавати шнапс на задні ряди. Атмосферу підсилювали милі хлопчики зовнішності амурів, на дрезині, що були зображені на одній із фресок зали.

Говорив модератор: переважно про реакцію на явище жіночої мережевої прози (в лапках і без), а також про число магію видання – 1 книжка, 2 оповідання від персони, по 4 україномовні та російськомовні авторки, 8 дівчат у авторській колегії, 16 оповідань, 220 сторінок тексту, і символічна ціна у 18 гривень 88 копійок. Решта з «двадцятки» звісно ж була. Говорив проектор: точніше, через проектор показували фільм – гарний, чорно-білий. Говорили авторки: переважно жартували і взагалі поводились так, як належить поводитись жінкам на вокзалі. Цитрусова ще мала крила.

Закінчилось все відповідями на запитання, спілкуванням у кулуарах із реальними та віртуальними друзями, котрих назбиралось таки багато. Коньяк допили весь.