Чужа рідна Україна: очима художника Нестора Топчія

Подружжя Нестор і Мар’яна приїхали з Х’юстона на батьківщину пращурів, аби відшукати своє коріння та представити виставку картин «Повернення», на яких зображено Україну. Автор малював з розповідей дідуся і бабусі.

От що то – гени! Адже попри те, що Нестор народився у США, виріс у техаському Х’юстоні, досяг успіхів та популярності у світі художнього мистецтва, його однаково кличе земля предків. І річ не лише в незвичному для закордону українському імені Нестор Топчій. Він змалку чув українське слово, співав українських пісень, розписував традиційні для України писанки, носив вишиванку. Чи не тому саме Україну називає рідною країною. І на відміну від багатьох нас чудово знає традиції, спілкується українською...

– Мій батько, бабуся і дідусь – українці, – розповідає художник-іконописець Нестор Топчій. – Дідусь із Канева, бабуся – киянка. Після війни, як і багато українців, вони емігрували до Канади. Там мій батько одружився з моєю матір’ю. Але це не стало причиною забути Україну. У нашій родині завше розмовляли українською мовою, бабуся вишивала сорочки, і я малим часто розписував писанки.

До речі, на виставці художник був убраний у старовинну вишиванку, що залишилася від батька та дідуся. А назвали Нестора на честь преподобного київського ченця Нестора Літописця. Нестор у Техасі відвідує українські спільноти. Каже, що земляки горді за його художні здобутки і що саме він представляє за кордоном українське мистецтво.

«Примара», «Мир вам», «Вознесіння, помаранчеве поле», «Творець краси», «Портрет лісового принца», «Наскільки бачить око», «З порожніми руками», «Янгол», «Страждають діти. Темрява на краю міста» – такі назви мають картини, які автор представив українській публіці у столичному Музеї Івана Гончара. Цікаво, що цих робіт він ніде не виставляв, а створив спеціально для України.

– Я лише вдруге приїхав сюди, – каже Нестор. – Намагався не створювати жодних уявлень про цю державу аж до самого приїзду, аби не розчаруватися. Дід часто казав мені: «Борони, Боже, туди їхати!», бо ж тут усього було… Але Україна змінилася, відтак вирішив приїхати. Це сталося торік, у березні… І коли Петро Гончар побачив мої роботи, то сказав: «Вони такі українські!» Задля другої поїздки я створив цілу виставку «Повернення». Це означає: я повертаюся на рідну землю і до духу наших предків.

Сам художник зізнається, що почувається в Україні дуже комфортно, бо розуміє мову, якою спілкувалися його прародичі, і

вже побував у місцях, якими найбільше пишаються українці, – у церквах, музеях, культурних центрах.
– Мені подобається унікальність України, бо Америка – мультикультурна, у ній зливається дуже багато течій, через що іноді народи втрачають свою культурну ідентичність, – каже наш американець.

Картини Топчія незвичні й багатозначні. Він і сам себе запитує, що означає те чи те зображення, але дати йому повне визначення годі. Кожен у них вбачає щось своє, бо «хоч це не іконне мистецтво, але духовне й божественне є всюди». 
Ось тут рука апостола і золоте яйце між трьох пальців, що складені, аби перехреститися, ось всевидяче око, а тут – Всесвіт, у центрі якого – українська писанка…