«ДахаБраха» у Вензелі: все починалося з трьох барабанів

Пізнати вічність цілком можливо. Етно-хаос-гурт «ДахаБраха» занурює прямо в тіло вічності за лічені хвилини. Заплющивши очі, оминаєш усі вектори часу та простору – і можеш опинитися у трипільському селищі, чи на київській околиці десь у ХIХ сторіччі, або ж просто в сільській українській хаті поза часом. Переміщує не стільки уява, скільки це диво. Диво на ім’я «ДахаБраха».

І вчора це диво трапилося з гостями клубу «Вензель». Адже щомісяця тут влаштовують вечірки з шешорською тематикою.

А ось публіка цього разу була не тільки шешорська. Окрім, студентів та арт-бомонду, прийшли на ДахуБраху іноземці… (Останні явно були приголомшені). На жаль, були в залі й «мажорики» - сиділи собі за бейлісом й зверхньо обговорювали те, що відбувається. Прийшли, бо почули, що «модно». Але й ця несвідома категорія громадян врешті заткалася й перейнялася атмосферою.

Що ж це за диво таке, «ДахаБраха», при найближчому розгляді?

Колектив, який створювався експериментально в Центрі сучасного мистецтва «Дах», зараз користується неабиякою популярністю у поціновувачів етно-музики. І закохані в «ДахуБраху» не тільки в Києві та Україні, а й залюбки приймають в Росії та Польщі. Ще «Даха» була в Угорщині. А нещодавно підкорила серця глядачів у Лондоні. 10 вистав за 2 тижні. «Макбета» в такій інтерпретації британці ще не бачили. І такої музики ще не чули.

До складу гурту входять: Ніна Гаренецька, Олена Цибульська, Марко Галаневич, Ірина Коваленко, Олександра Гарбузова (на жаль, Олександри цього разу не було).

Кожен з них досконало володіє кількома музичними інструментами, а ще бездоганніше володіє своїм голосом. Спробуйте-но співати, постійно змінюючи голос, щоб він переливався так неповторно, по-народному й одночасно шалено бити по барабанах. Й самі дівчата зізнаються: «Ой, нам важкувато. Але, якщо є підтримка залу, то тоді набагато легше стає...»

Чи почуває себе єдиний чоловік в колективі якось особливо?
- Там така історія, – розповідає Марко. – До «Дахи» приходили різні дівчата просто співати. І коли було запропоновано створити незвичний колектив, який міксує етнічні традиції багатьох країн, погодилися на це 4 завзяті дівчини. Пізніше трохи й я до них підсів, на барабани…

Дівчата з «ДахиБрахи» – професійні фольклористи. Матеріал для свого музичного доробку вони збирають в етноекспедиціях українськими селами. «Найкращим джерелом натхнення є для нас співи наших українських бабць, які ще тримають в собі весь цей скарб. Це якась дивовижна енергія. Енергія народу», – діляться дівчата.

Марко додає:
- Але цю енергію народу передають по-різному. Дивіться, дехто збирає ці співи по селах і відтворює їх «один в один», автентично. Нам більш до вподоби змішувати цей спів з різними фольклорно-музичними традиціями. Скажімо, арабська та індійська музика нас надихає. Ми слухаємо багато різноманітної музики, але тільки якісної і професійної. І все почуте нас надихає.

Звісно, і грають ці музики виключно на народних інструментах. Інструменти «ДахиБрахи» – це цілий світ.

- А починалося все з трьох барабанів, – згадує Ніна Гаренецька, – Лише згодом нам привезли гуцульський барабан… Тепер в нас етнічні інструменти звідусіль – Європи, Азії, Африки. Ми просто прохаємо наших друзів, які їдуть в далекі краї, привезти нам місцеві музичні інструменти.

Серед незвичних на вигляд інструментів цього вечора лунали – діджеріду з Австралії та український бугай. А ще музиканти експериментували з дитячими гармошками.

Відрізняє «Даху» від інших етноколективів і їхній дивовижний сценічний імідж. Довгі спідниці, автентичні сорочки, щедрі розсипи намиста, а головне – довгі капелюхи. І цей одяг уособлює в собі колорит багатьох культур – не лише української. Власне, як і сама музика «ДахиБрахи».

Музиканти вже видали свій перший альбом «На добраніч». Але з новими піснями не баряться, тому прихильники почули вчора кілька абсолютно нових композицій. Зокрема усіх приголомшила нова пісня «Заклик весни».

Ще було багато пісень, зокрема, на екологічну тематику, про зайців (російська народна), пісня з вистави, виконана за допомогою рупора так завзято, що дехто заліз на стіл і почав там гасати. А на біс «Даха» заспівала різдвяну пісню – привітання гарним людям «До ста літ».

- Ви ж розумієте, ми не можемо творити в шухляду, – пояснює любов слухачів Марко Галаневич. – Ми робимо все це для людей. Нам дуже важливо відчувати енергію залу. Й дарувати свою енергію, ту яку отримуємо від землі, від Сонця. Енергообмін зі слухачем дуже важливий! В нас же ж і назва така, давньоукраїнська – від «давати-брати». Чим більше даєш, тим більше отримуєш».

Здається, ця формула працює не тільки в музиці…

P.S. Почути «ДахуБраху» наживо можна на будь-якій з вистав театру «Дах», адже всі саундтреки до них робить «ДахаБраха».

Світлини: Олександра Калашнікова