Дереш привіз до Києва «Трохи пітьми», мабуть, її тут не вистачало

«Трохи пітьми» – нова, п'ята за ліком, книга, яку молодий письменник Любко Дереш презентував у місті-герої Києві. Для орієнтації в часі і просторі зазначимо, що це трапилося 23 числа місяця квітня року 2007-го. Про книгу напишемо пізніше, тому давайте, як висловлюється Любко, схопимо всіх за яйця і поговоримо безпосередньо про презентацію.

Більше світлин >>>

Вона виявилася неоднорідною, прийнявши дві характерні форми: магазинно-ажіотажну та кав’ярно-атмосферну. І та й та форми гарні, але друга – приємніша та розгорнута.

Презентація в кав’ярні-книгарні «Квартира Бабуїн» по грубому рахунку включила в себе сценарій зустрічі в магазині видавництва, додалися ще невимушено-затишна атмосфера, фантазійовита ведуча Ірена Карпа, звисаючі зі стелі клітки-люстри, ненав’язливий фуршет, читання Дерешем уривків із книги, індастріал до і після тощо.

А тепер усе по поличкам. На першій поличці бачимо старання Дереша донести суть книги до аудиторії. Для цього він влаштував домашній театр, пороздававши волонтерам ролі і, спонукавши у ті ролі вживатися. Імпровізовані актори покладеними на них обов’язками не переймалися, відмахувалися жартами – виходило весело. Тут же ж головне поприколюватися, а не допомогти роз’яснити суть роману!

Переносимо погляд нижче на другу поличку, на якій лежить сама суть твору. Щоб дізнатися про неї, ліпше замість фантазій усіляких журналістів, прочитати твір. Проте потрібно сказати, що книга є результатом спілкування автора з психотерапевтом, і являє собою стенограму того спілкування. Осьова тема – суїцидальні настрої молодого покоління. Кльово, еге ж!?!

Поличка третя – читання уривків. Дереш робить це із заздрісною артистичністю. Змінює голос: де треба кричати – кричить, співати – співає, говорити тихо – шепоче. В додачу багата міміка, щирі жести, розкута пластика. Козак одним словом!

На четвертій поличці гарцюють інші козаки, за фахом переважно журналісти. Вони після закінчення читання почали виборювати у Любка відповіді на різношерсті запитання. Згадуючи ті питання хочеться квітнути надією що журналісти, а за компанію і просто читачі, найближчим часом почнуть все-таки потроху опановувати інтернет – як мінімум половина відповідей плавають там буквально на поверхні. Побільше б питань штибу : «Яка твоя улюблена тваринка?». Виявляється – це єнот, тому що морда така хитра, пояснював автор. Треба було далі розвивати цю тему в руслі: «Як твої улюблені тваринки впливають на твою творчість?» або « Чи не хочеш якусь тваринку зробити головним героєм свого наступного роману?» тощо.

На завершення спеціальна послуга для тих кому було ліньки це читати – скорочена версія: Любко читав артистично, покатував журналістів трохи, роздавши їм ролі і, заставивши їх у ті ролі трохи увійти, потім журналісти трохи помордували Любка своїми запитаннями. Одне з найбільш гострих: «Це ви після спілкування з шанувальниками з діаспори (переважно персони віком від 60 до 90 років) вирішили звернутись до психіатра?» Потім Карпа познущалась з усіх : і Дереша і журналістів. Першого – примусивши натягнути на себе предмет жіночої нижньої білизни і спробувати відчути себе жінкою; других – постійно спонукаючи ставити запитання, щоб ті трохи фуршет «відробили». Одним словом не презентація книги вийшла, а якийсь садомазо геппінінг. Хоча всім начебто сподобалось.

Більше світлин >>>