«Дні Мистецтва Перфоманс у Львові»&«MediaDepo»
(образи, обриси, огляди, погляди + інтерв’ю із Кауфманом та Шумиловичем)
На перетині літа і осені в рамках проекту «Тиждень актуального мистецтва» у Львові відбулися фестивалі contemporary-art «Дні Мистецтва Перфоманс у Львові. Школа перфомансу» та «MediaDepo», які, у свою чергу, перетиналися між собою простором, організацією, публікою та ідеями.
Із тих напрямків сучасного мистецтва, що є присутніми в Україні, перфоманси і медіа мистецтво –набільш випадають із загальної канви і найменше піддаються популяризації, а отже існує можливість їх незалежного розвитку.
На разі, «MediaDepo» надає єдину можливість у нас побачити відео провідних світових фестивалів нових медій. «Дні Мистецтва Перфоманс у Львові» четвертий рік залишається єдиним фестивалем перфомансу в Україні, а «Школа перфомансу» – єдиною нагодою навчитись основам мистецтва, яке навіть побіжно не вивчається у мистецьких освітніх закладах.
Тож Львів і надалі залишається територією експерименту для актуального мистецтва в Україні, лабораторією, котра може відкрити нових цікавих художників.
Вперше «MediaDepo» та «Дні…» проводились як самодостатні фестивалі, а не як блоки у загальній структурі «Тижня актуального мистецтва» (сам «Тиждень» перейшов у формат бієнале). Щоправда фестивальна програма була доповнена супроводжуючими проектами Кауфмана-Сусленка, Самборського-Футимського-Радкевича, синтетичним флешмобом «DrumТиатру»-Самборського, фото проектом у клубі «5х5», публічними дискусіями, стріт-артовими проектами медіа групи «Убік».
«Тиждень актуального мистецтва» зміг розвинутись настільки, що його постійні блоки «Дні Мистецтва Перфоманс у Львові» та «MediaDepo» цього року ппроводились як самодостатні фестивалі.
Отож, про все по трохи:
Цьогоріч проводилосяпід гаслом «Чому страждає Прометей?» і приурочувалося до 
50-річчя польоту людини у космос та 25-річчя Чорнобильської катастрофи. Розпочиналось 28 серпня із лекції Богдана Шумиловича (яку невдовзі можна буде прослухати на сайті «Дзиґи») і завершувалось 4 вересня майстер-класом Павела Яніцкого з використання програм для створення мистецтва. А поміж тим включало медіа інсталяції у підвалах «Музею Ідей», де на десятку ретромоніторів демонструвалось відео із фестивалів нових медіа, вечірні покази «Зоряного вітру» британського проекту Semiconductor, вуличний медіа-арт киян Аліни Якубенко, Дениса Селіванова та групи «Убік» (закритий львівською міліцією щоб все було як належить у протестних жанрах), презентація відео-творів фестивалів WRO та Ars Electronica, аудіо-візуального перфомансу Яніцького за участі саксофоніста Михайла Балога.
«Додаткові проекти»
Цього року вперше поєднались в одному проекті живопис Олега Сусленка та інсталяція Влодка Кауфмана (Палац Мистецтв), інсталяція Євгена Самборського із ґрафіті Ярослава Футимського і Сергія Радкевича у проекті «LIMIT» (галерея «Дзиґа»), фотографія і перфоманс у фотоклубі «5х5», відео Самборського і «DrumТиатр» .
«Дні Мистецтва Перфоманс у Львові»
Цього року фестиваль сягнув найбільшої кількості зацікавленої публіки, утвердившись як повністю самодостатній. Як і було заанонсовано з 1 по 4 вересня перфоманси показували: Влодко Кауфман, Мирослав Вайда, Володимир Топій, Михайло Барабаш та Василь Бажай з України, Тамар Рабан, Яаків Хейфец, Бені Корі та Кінерет Макс з Ізраїлю, Йоанна Оґроднік, Сильвестр Пясецкі, Міхал Диаковскі, Януш Балдиґа, Вальдемар Татарчук з Польщі, скандально відомі радикальні митці Александр Шабуров та В`ячеслав Мізін (арт-група «Сініє носи») з Росії.
Описувати перфоманс справа невдячна, даючи свою версію ти нав’язуєш свої ключі до таємниці, яка навіть для автора розкривається у момент творення. Ось вам світлини для асоціацій, а скоро з’явиться відео.
Цього року на «Школу» з’їхалось 50 «учнів» із Києва, Донецька, Луцька, Вінниці,
Варшави, Ужгорода, Тернополя та Львова різної вікової категорії та різних професій: від підлітків до зрілих людей, від художників і театралів до економістів, журналістів і програмістів. І було цікаво усім! Окрім того, цього року організатори влаштували публічну дискусію щодо мистецтва перфомансу, під час якої співставились погляди митців з Ізраїлю, Польщі, Росії та України.
Куратором «Школи» традиційно був Януш Балдиґа, викладали також Вальдемар Татарчук і Тамар Рабан. Щоб не роздавати намарно компліменти скажу тільки, що Януш Балдиґа, ділячись враженнями, був надзвичайно задоволений і зауважив, що декілька перфомансів, представлених учнями, потрібно небагато відшліфувати і можна показувати на майбутніх фестивалях чи відповідних проектах.
До речі, аудіорозмова із Янушем Балдиґою: ТУТ
Витяги з інтерв’ю :
З огляду на недолугість запитань, порівняно із "долугістю" відповідей, інтерв’ю подається тезами.
Богдан Шумилович – координатор«MediaDepo», історик мистецтва:
Чому я назвав перфоманс і медіа-арт маргінальними? Марґінальне дуже часто і є найцікавішим, бо воно не впорядковане сильним струменем ринку. На противагу ринку — експериментальне мистецтво можна показати на фестивалі. У світі медіа фестивалі – це мейнстрім. На таких фестивалях презентуються твори, які становлять аванґард сучасної штуки. Тут можна побачити експерименти, авангард в сенсі експерименту, тобто всі нетипові речі, які не практикуються в академіях. Подібно із мистецтвом перфомансу. Воно показується на фестивалях для тих, кому це треба, а це – дуже мала група людей.
В Україні немає медіа фестивалів? Ні, колись були, вже немає.
А медіа мистецтво в нас є? Є, і достатньо непогане. До прикладу, я зустрічав кілька кураторів з Польщі, які вважають, що в Україні домінує медіа мистецтво. Просто в 1990-тих у нас дуже активно експериментували: майже всі художники, так звані метри сучасного мистецтва, які працюють в різних жанрах, тим чи іншим способом використовували техніку. Молоді художники теж роблять медіа-штуку, але мало де показують. Наші дуже гальмують з виходом назовні. Нарешті цього року (2011) аж троє українців потрапили в шортліст фестивалю WRO.
«МедіаДепо» могло би бути фестивалем, але в мене нема ні інституційно, ні фінансово таких можливостей. Як найпростіша форма – МедіаДепо міг би бути фестивалем відео-арту і анімації. Тобто тут достатньо знайти авторитетне журі і хоча б 1000 доларів призу. Тобі б відразу знайшлися молоді люди, які б креативили на тему, тобою задану. Я тому й не називаю МедіаДепо фестивалем, тому що він не має жодних ознак фестивалю — як от вибірка, жюрі, змагання, дискусії і т.д. Фестиваль – це найкращий форум, куди з’їжджаються люди і спілкуються, дивляться, знайомляться, крадуть один в одного або хизуються один перед одним, а «МедіаДепо» всього цього не має. Це поки що едукаційний проект, він має на меті показати, що існує таке мистецтво, пояснити, що таке медіамистецтво і зачіпати людей різними провокаціями.
Щодо публіки, я її, на жаль, не відслідковую. Мене дивує,що вони приходять постійно. Складно сказати, чи є якась якісна зміна. Люди сидять, слухають, може їм і справді цікаво. А кількісно – ростуть. На першому МедіаДепо в нас було троє-пятеро, а зараз більше сотні принаймні збирається.
Чого нам бракує для повноцінного медіа фестивалю? Та нічого не бракує, в принципі, вже все є. Матеріалу вистачає і публіки вистачить. Суто фінансові і організаційні моменти.. Немає зацікавлених великих компаній, які підтримали б технологічне мистецтво.
Медіамистецтво має робити або художник, завернутий на інженерії, або інженер ,який цікавиться мистецтвом, а таких дуже мало . Хто розуміється на комп’ютерах – йде в програмісти і заробляє гроші, йому нецікаво бавитись у мистецтво. І з художниками у нас та ж історія – всі хочуть продаватись. Тому пишатись перед світом в медіа мистецтві нам поки нічим. Але вода камінь точить...
Влодко Кауфман – координатор«Днів мистецтва перфоманс у Львові», куратор галереї «Дзиґа»:
Цього року «Школа перфомансу» перейшла на рівень не тільки ознайомлення, але ще й промування і просування молодих українських перфомерів, тобто творення школи українського перфомансу. Коли ми дивилися покази ідей по закінченню «Школи перфомансу» – це, практично, була ще одна програма перформансів. Того року дуже активно працювали учасники школи і деякі з них вже творять як фахівці, тобто там уже опрацьовується мислення, свої технології , навіть можна впізнати певну стилістику. Вже можна говорити про те, що в нас з’являється група молодих митців, які можуть працювати в тому жанрі. Ми вирішили,що наступного року до початку «Тижня актуального мистецтва» виберемо найсильніші ідеї, допоможемо «учням» розвинути їх і вже на наступний рік ці перфоманси будуть представлені під час фестивалю в програмі «Днів».
Найбільша заслуга «Днів…» – це можливість співставити різні підходи до творення перфомансу. Цього року дуже сильно відчувається різниця між перфомерами з України й Ізраїлю, з Росії й Польщі. Власне перфоманс є настільки складною технологією, побудованою на ментальності, соціумі, що дуже впливає на розвиток жанру. Програмною тенденцією мало би стати запрошення перфомерів з тих країн, представників котрих ще на нашому фестивалі не було. Ясно, що тут проблеми, перш за все фінансові, але, тим не менш, ми будемо прагнути запрошувати все нових і нових перфомерів. Особливо цікавою в цьому ключі, на мою думку, може бути Азія – там зовсім інші перфомери, з зовсім іншим мисленням і технологіями. І це дасть поступ.
В Україні взагалі нема художників,які би займались виключно перфомансами. Одна справа,що багато художників можуть працювати як перфомери, але інша справа, що це для них супроводжуючий жанр. Дуже мало тих, хто послуговується, виключно, як авторським жанром. В нас щороку виступають практично одні й ті самі художники, і невипадково всі вони є львів’янами – перфоманс , як жанр найбільше розвинений тут. І я так говорю не тому що я львів’янин, а тому що воно так є. Львів’яни більше прикріплені до перфомансу, розуміють його як жанр і часто ним користуються.
Справа не в тому, стане чи не стане український перформанс імпортним продуктом. Питання в доцільності чи недоцільності цього жанру. Україна – держава, яка болісно розвивається, і з тим всім маразмом, що відбувається в економіці, те саме відбувається і в мистецтві. Гламурування будь-якого цінного продукту в мистецтві відбувається з величезним успіхом. Те, що там стоять слова «перфоманс» і «ленд-арт» не означає, що воно нині є повноцінним продуктом в мистецтві. Наш фестиваль дає можливість довести, що перфоманс – це не упаковка, а наповнення якісне і цінне. Якщо ми будемо робити якісне мистецтво, то воно само собою буде приваблювати людей, які захочуть нас запрошувати, щоб ми показували своє. Бо цей продукт має народитися тут і він має бути нашим, а не пробувати виглядати «не гірше, ніж Захід».
Цього року дуже помітно, що нема випадкових глядачів. Інститут актуального мистецтва, «Дзиґа», Польський Інститут – всі ми змогли за кілька років виростити публіку. Коли ти стоїш в церкві на проповіді і нічого не розумієш, ти просто підеш. І чим більше ти будеш розуміти, тим якісніше твоє перебування у церкві під час проповіді. Бо ти будеш знати послідовність, про що мова,чому…а коли ти стоїш, слухаєш, і нічого не розумієш, то для тебе це є як іноземна , якої ти не розумієш.
Що, попри «Дзиґу», підігріває інтерес до актуального мистецтва в українців?Існування світу. Інтернет.
Ми просто пробуємо це матеріалізувати. Перфоманс – це контактне мистецтво, його треба бачити, бути безпосередньо під час акту перфомансу; дистанція між автором і глядачем є значно меншою, ніж, наприклад, в театрі. Перфомер грає з собою для себе і про себе, до того ж глядач сам може втрутитись в перфоманс.
Наступного року темою «Тижня актуального мистецтва» стане НЕПЕВНІСТЬ. Навколо ідеї непевності будуть формуватися всі проекти – і авторські, і перфоманси, і МедіаДепо.
проект«Дні Мистецтва Перфоманс у Львові» здійснено за підтримки програми Фонду Ріната Ахметова «Розвиток України»
Організатори фестивалів: Інститут актуального мистецтва, Мистецьке об'єднання «Дзиґа»,
Польський Інститут у Києві, Посольство держави Ізраїль в Україні, Центр міської історії Центрально-Східної Європи, Громадське об'єднання «Вірменська – тридцять п`ять», «Музей ідей» , Львівська міська рада, Британська рада в Україні , WRO Center, Фундація «TransKultura», Львівський Палац Мистецтв
Світлини: Юрко Дячишин, Влодко Кауфман, Костя Смолянінов
Текст: Юрко ВовкоГон, Ірина Шимон
!!!!!!!!!! гарно
дяка, справді було щось вартісне і незвичне
тут робоче відео з всіх занять Школи Перформансу – http://dzyga-in-lviv.livejournal.com/