Дякувати кризі, відпочили в Косові

Завдяки фінансовій кризі українці почали читати більше книжок, присвячувати більше часу  родині та повернулися до національних курортів. Вона примусила немов прокинутись від літургічного сна та іншим очима подивитися на красоти рідного краю. Навіть держава нарешті, згадала, що в нас є безліч цікавих місць для відпочинку та агітує з екранів телевізорів: «Відкривай Україну! Відпочивай в Україні!». Як і раніше найбільш популярним місцем для літнього дозвілля серед українців та їх північних сусідів є чорноморські курорти. Проте переповнені пляжі та шалені ціни на сервіс сумнівної якості змушують шукати альтернативу. На пошуки цієї альтернативи ми відправились в Косів – прикарпатське містечко Івано-Франківської області. 

«Косів – перлина гуцульського краю»  –  під таким заголовком розміщується інформація про це місто в путівнику по Івано-Франківській області. Розташований Косів на території Національного природного парку «Гуцульщина» у підніжжя Покутсько-Буковинских Карпат. Влітку місто потопає в зелені: схили пагорбів вкриті соковито-зеленими лугами, незчисленні яблуні схиляють свої гілки під тяжкістю плодів, двори приватних будиночків зеленіють акуратно підстриженою травичкою. А навколо Косова – сині гори. Чи то димка з долин створює такий оптичний ефект, чи то колір карпатських лісів насправді незвичайний, але гори дійсно здаються синіми. Пам’ятаєте слова культової пісні «Червона рута»: «..то є бистрая вода з синіх гір»?

Навпіл поділяє Косів гірська річка Рибниця – чудове місце для пляжного відпочинку у спекотні дні. Центр Косова – це європейська вуличка з різнокольоровими будівлями, серед яких міська рада, Музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини, готель «Косів», безліч магазинів та сувенірних лавок.

На жаль, туристично-інформаційна інфраструктура у Косові розвинена слабо, що трохи ускладнює відпочиваючим організацію дозвілля. Нібито і місто курортне, і гори поруч, а що подивитися та куди податися – ніяк не зорієнтуєшся. Екскурсійні кіоски, які має більшість міст України, в Косові відсутні. Тому провідника чи екскурсовода можна знайти тільки на місцевих базах відпочинку. З іншого боку, можна озброїтись путівником, інформацією з Інтернету, порадами місцевих жителів та відправитись на пошуки  пам’яток природи та історії самостійно.

Небо, сонце і вода

Прихильники  пасивного пляжного відпочинку відразу можуть направлятися до місцевої річки. Водоспади, річні пороги, вируючі ванни та різної глибини затишні басейни –  все це природний аквапарк під назвою Рибниця, що створила сама природа, поєднавши  потужні потоки вод з вітіюватим рельєфом Карпат. Під місцевими водоспадами курортники отримають сеанси масажу для своїх спин та животів. Води Рибниці чисті й прозорі, хоч і мутнішають після дощу. Притулившись до теплих камінців, можна нескінченно спостерігати за бурхливими потоками річки та відчайдушними хлопчаками, що пірнають в воду з високих скелястих берегів. Мальовниче узбережжя Рибниці також надзвичайно підходить для влаштування пікніків.

 Ой, смереко, розкажи мені, смереко!

Безумовно оздоровлюючий ефект мають прогулянки схилами пагорбів, що вкриті хвойними лісами. Як відомо, в таких лісах, незалежно від географічної широти та близькості населених пунктів, повітря практично стерильне, оскільки містить в тисячі разів менше хвороботворних мікробів, ніж у повітрі міста. Під час цих прогулянок милуєшся стрункими зеленими красунями – смерічками – та вдихаєш на повні груди легке повітря лісу. Влітку є можливість поласувати ягодами: чорницею, ожиною, брусницею та малиною. А після дощів можна відправитися за грибами, які в Карпатах немов другий хліб. В цих краях збирають білий гриб – найцінніший за своїми харчовими властивостями серед інших грибів. Неподалік від Косова, на схилах пагорбів, є два джерела цілющої питної води,  в одному з яких вода збагачена сірководнем, в іншому – сріблом. Про останнє джерело місцеві жителі розповідають цікаву історію: немов один косівчанин, який нині мешкає в Санкт-Петербурзі, вилікував джерельною водою хворі очі, після чого облаштував джерело мармуровою плитою з зображенням Божої Матері.

На зустріч вершинам

Шанувальникам більш активного відпочинку буде цікаво підкорити вершини Карпат. Непідготовленим радимо починати з гори Михалків – найбільшої вершини Косову (812 м н.р.м.). На Михалкові розташований канатно-бугельний підйомник, який функціонує тільки взимку. В іншу пору року він справляє трохи гнітюче враження, проте квітучі схили Михалкова не виглядають від цього меньш привабливо. З вершини можна помилуватися панорамою Косова та нескінченою чередою синьо-зелених пагорбів, що простягаються до самого горизонту. Місцеві жителі стверджують, що в ясну погоду з Михалкова видно Коломию – місто розташоване на відстані 36 км від Косова. До речі, на схилах цієї гори можна зустрітись з бичком, від «гостинності» та «дружелюбності» якого доведеться ховатися на деревах.

Ще одним цікавим маршрутом є сходження на гору Писаний Камінь (1221 м) , вершина якої увінчана величезним кам'яним брилем, розміром з багатоповерховий будинок. Пішохідна тропа починається від Буковецького перевалу, що розташований на відстані 17 км від Косова. У давні часи на вершині цієї гори наші предки влаштували дохристиянське язичницьке капище. 

Місцеві жителі розповідають, що на поверхні величезного кам'яного брилю маються язичницькі символи, повні обриси яких можна побачити з висоти пташиного польоту. Нажаль, язичницьких символів знайти нам не вдалось, а ось «автографи» наших сучасників, якими щільно вкрите загадкове каміння, відразу кидаються до ока. До речі, серед них можна зустріти і ті, що залишили видатні українці – Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська та Василь Стефаник.

Ті, хто більш впевнені в своїх силах, можуть відправлятися на підкорення Говерли – найвищої вершини України. Висота її сягає 2061 м. Відстань між Косовом та Ворохтою – найближчим до Говерли містом – дорівнює  81 км, але заради підкорення оспіваної в піснях Чорногори, цю відстань варто подолати. Під час сходження спостерігається поступова зміна рослинного світу: ліси переходять в чагарники, ті – в травичку, а травичку замінюють голі скелі. Навіть літом на схилах Говерли можна побачити сніг. Подолавши  виснажливий чотирикілометровий підйом, нарешті потрапляєш на вершину Говерли – невеликий майданчик з оглядовістю в 360 градусів. Не зважаючи на втому, піднесення та запал переповнюють. І таке відчуття, що вся Україна – перед тобою!

Екстрім по-карпатськи

Любителів екстремального відпочинку Карпати  порадують безліччю пропозицій: альпінізм, сплав на рафті по швидким водам Черемошу, перегони на гірських мотоциклах та квадрациклах, а для тих, хто хоче відчути себе птахом –  дельта- та мотопланеризм. В Прикарпатті існує дуже багато велосипедних маршрутів різної складності. Контакти фірм, що пропонують організацію екстрім-турів, краще заздалегідь знайти в Інтернеті, бо в Косові роздобути цю інформацію буде набагато важче.

Музейні розваги

Допитливі напевно не залишать без уваги місцеві музеї. Наприклад в косівському Музеї мистецтва та побуту Гуцульщини можна познайомитися з матеріальною культурою гуцулів. Музей має чотири постійно діючих експозиції – одежа та предмети побуту, кераміка, різьба по дереву, ткацтво та вишиванка.   

Пізнавальною буде поїздака до Коломиї, в якій розташований Музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені отця Йосифа Кобринського. В фондах музею нараховується понад 30 000 експонатів –  цінних й рідкісних творів гуцульських майстрів. Музей має 5 відділів, два з яких працюють на правах окремих одиниць – це вищезгаданий музей у Косові та Коломийський музей «Писанки». Щодо останнього – це єдина у світі культурна установа, створена для збереження і експонування творів писанкового розпису.  Музей збудований у формі величезного писанкового яйця  і є візитною карткою Коломиї. Колекція музею містить понад 6000 писанок, серед яких вироби не тільки українських вмільців, а і майстрів з Пакистану, Шрі-Ланки, Білорусі, Польщі, Чехії, Швеції, США, Канади, Франції та Індії. В експозиції музею містяться також писанки з автографами Л.Кучми, В.Ющенка та інших  діячів українського політикуму.

Екзотика гуцульського краю

Тим, хто полює за гуцульським колоритом, в першу чергу слід познайомитися  з виробами місцевих майстрів. «Якщо ви бачили гори, ліси і сади, але не бачили, як майструють гуцули, то ви не були на Гуцульщині» – запевняє народна гуцульська приказка. Косів вважається центром гуцульської творчості. Здавна тут працювали народні майстри, вміння яких передаються із покоління в покоління.  Подивитися на вироби гуцульського ремісництва звичайно можна в музеях. Але якщо ви прагнете зануритися в живу мистецьку атмосферу – відправляйтеся на Косівський базар, що декілька разів на тиждень збирає зі всіх околиць ремісників та туристів. Тут можна поспілкуватись з народними майстрами, скоштувати гуцульську бринзу та мед, приміряти національний костюм гуцулів, придбати ремісницькі вироби сувенірного чи практичного призначення.

Не можна залишити без уваги національну гуцульську кухню. Банош зі шкварками, гуцульська бринза, шашлик з баранини, білі гриби в сметані, форель з кулешою, пироги на пару з лісовими ягодами – це не повний перелік страв, якими можна поласувати себе в Косові. Для їх приготування використовуються тільки натуральні продукти, що вирощуються, збираються та виготовляються в екологічно чистих умовах карпатського регіону. Познайомитись з гуцульською кухнею можна в косовській чи соколівській колибі. В якості аперитиву обов’язково замовте карпатський золотий корінь, настояний на самогоні. Про цілющі властивості цього напою написано немало. Звісно миттєве зцілення від всіх недугів навряд відбудеться, а ось надзвичайно теплу хвилю, що з кожним ковтком буде розливатися по тілу, ви гарантовано відчуєте.

Хочете познайомитись з побутом гуцульських пастухів? Відправляйтесь за враженнями до  високогірних лугів – відомих карпатських полонин. Тут можна зазирнути до стаї – дерев’яного намету, в якому живуть вівчарі та роблять сир, скоштувати свіжоприготовлену гуцульську бринзу, почути, як співає трембіта і помилуватись отарами овечок, що, немов хмаринки, біліють на зелених схилах гір.

В Косів варто потрапити на свята та народні гуляння. В такі дні навіть у будні все місто відпочиває, за виключенням хіба що кількох банківських відділень. Туди-сюди прогулюються вдягнені у вишиванки косівчани та туристи. На центральній вулиці діє ярмарок з сувенірами гуцульського та китайського виробництва. Ще з ночі можна помітити чергування в цій частині міста – так косівчани займають найвигідніші місяця для торгівлі. На майдані перед міською радою лунає весела музика – тут проходить святковий концерт з гуцульськими та українськими народними танцями, співами і гуморесками. Влітку нам пощастило потрапити на святкування дня Івана Купали. Як нам здалось, чи не кожен другий у Косові носить ім’я  Іван або Іванка. Тому практично в кожній хаті того дня за святковим столом вітали іменинника. За народною прикметою, яку розповідають місцеві жителі, свято Івана Купала має бути відзначено рясним дощиком. І дійсно, того дня місто, як із відра, поливала двогодинна злива. 

Аборигени Гуцульщини

Жителі Прикарпаття дуже гостинні та чуйні, будь яке запитання чи прохання про допомогу знайде у них відгук. Та, щоб краще зрозуміти менталітет мешканців гір, вирушайте в Верховину чи Шешори (хоч напрямок не має суттєвого значення), головна умова – на громадському транспорті. Комфорту дійсно мало, зате дорогою можна робити цікаві спостереження. Наприклад, нас приємно вразило, що незважаючи на давку та духоту в автобусі, між пасажирами не виникло жодної сварки. Ніхто не обсипав прокляттями водія, тільки за те, що він забув чи не почув прохання про зупинку. Місцеві жителі позбавлені такої знайомої нам дратівливості та метушні. Вони не втратили пошани до традицій дідів та до Бога. Проїжджаючи чи проходячи повз церкву чи навіть маленьку капличку, вони тричі перехрещуються. Вітаються косівчани словами «Слава Ісусу», і бажають тому, хто зайнятий працею – «Бог допомагай».  Вражає також велика кількість маленьких капличок, що збудовані поруч з приватними будинками. А місцевий діалект так і сипить кумедними для нас словечками,  наприклад: шОфер – звернення до водія маршрутки, приїхали – приїжджали.

Певною мірою відображає менталітет місцевого населення та дивує туристів зі східних регіонів України облаштування приватних будинків та садиб. Навіть найбагатші хати на Косівщині не прийнято ховати за високими непідступними парканами, зачиняти броньованими дверима та саджати поруч на цеп розлючених сторожових псів. Коли на зустріч перехожим із дзвінким гавкотом вибігають лише коротконогі безпечні цуцики – напис на брамі «обережно злий пес» викликає посмішку. Не довелось нам зустріти і ознак городництва. Подвір’я косівчан зайняті виключно яблуневими садами чи зеленими газонами з казковими статуями, декоративними ліхтарями та мальовничими клумбами. З трепетом місцеві жителі відносяться до колодязів. Навіть біля незаможної хати він буде прикрашений вітражним склом чи металевим козирком з журавликом.

І наостанок я скажу…

Цей мальовничий край – одне із небагатьох місць України, мешканці якого ще не втратили зв'язок зі своїм корінням. Як і 100 років назад тут шанують традиції дідів та щиро вірять в Бога. В Карпатах нікуди поспішати, бо сині гори будуть стояти на своєму місці ще багато тисячоліть. Час та простір відчуваються тут зовсім по-іншому. Така мандрівка не може пройти повз душу, і повертаючись до світу заторів й асфальту, все ж привозиш в своєму серці частинку Карпат – єдиного місця на землі, де повітря несе звуки трембіти, а сині вершини смерекових гір підпирають небо.