«GBOB» – битва двох ведучих або альтернативне бачення конкурсу альтернативної музики
Сталося. Про нього писали. Про нього трубіли. Його чекали. На нього хотіли потрапити. Але, мабуть, не в Мукачеві. Чому? Бо, власне, мукачівців на всеукраїнському фіналі конкурсу «GLOBAL BATTLE OF THE BANDS» було вкрай мало. Чи це є наслідком слабкої зацікавленості мукачівців альтернативною музикою? Можливо, але навряд. Без сумніву, що цей факт має місце, та значно більший вплив дав рівень роботи, що показали організатори проведення фіналу в Паланку.
Почати слід з найпершого, що зустріло бажаючих потрапити всередину – з того, як було організовано, власне, процес входу в замок Паланок – місце проведення дійства.
Квитчоки продавала місцева пані, що не вирізнялася особливою культурою спілкування, проте була дуже уважною і «вправно» рахувала гроші. На щастя, вона була за решіткою воріт стародавнього замку, інакше, її б замісили в перші ж хвилини продажу особливо агресивні поціновувачі музики. Отримавши квиток, люди направлялися до вузенького проходу, на іншому боці якого перевіряли наявність квитка. Тих, у кого квитка не було – ясна річ, повертали назад, і вони, штовхаючись і активно матюкаючись проштовхувались назад, до ґрат з чарівною мукачівкою років 50-ти. Також слід зазначити, що міліціонери перевіряли вміст наплічників на предмет наявності заборонених речей. Потім все як завжди – штемпель на руку і вперед. Не омину увагою і той факт, що був свідком аж занадто прискіпливої пильності охоронців на вході, котрі в розпалі роботи не хотіли пропустити всередину директора фестивалю.
Далі, звична ситуація – у зв’язку з тим, що замок попередньо був дещо «окупований» весільними церемоніями та процесіями, то саундчек затримався і кілька гуртів налаштовувалися в часі, відведеному під виступи, котрі мали початися о 18.00.
Нарешті, ближче до сьомої, може трохи пізніше, почався сам конкурс. На сцену вийшов Ґарік. Ніби-то ведучий. Як він представився потім – «я Ґарік іс Данецка, тока мукачевскава разліва». Так от, оцей рок-інтелекуал щиро розсипав бозна-де роздобутими жартами, котрими засіяно весь простір тематичних сайтів на гумористичні теми, марно пробуючи в перервах між виступами розсмішити публіку. Слава Богу, це тривало не довго. Ближче до четвертого чи п’ятого гурту, що виставляв свою творчість і вміння на розсуд журі, на сцену вийшов молодий хлопака на прізвисько Михуїл. Це хлопець, у котрого явні проблеми не тільки з дикцією, а й з елементарним вмінням читати друкований текст, що неодноразово проявлялося в процесі оголошення списків меценатів, членів журі та інших подібних речах. На відміну від свого попередника, він, принаймні, намагався говорити українською, за що вже варто його похвалити. І якщо не брати до уваги його бездарне «самий-самий кращий» замість «най-най кращий», то в нього це виходило навіть дуже непогано.
Поки на сцені творили митці, на стінах середньовічного замку, по боках від сцени, крутили, з одного боку відеоряд з світових конкурсів минулих років та рекламні ролики, а з іншого вели трансляцію зі сцени, огляд публіки, а також супроводжували вихід на сцену гуртів. Окрім камер, гурти виходили і у супроводі гарнюних дівчат з факелами у руках, котрих вистачило не надовго – кілька останніх гуртів виходили вже самотужки.
Що стосується забезпечення санітарно-гігієнічних умов, то за задумом організаторів, публіка мала справляти свої фізіологічні потреби у біотуалети, завбачливо розташовані один біля одного в кількості аж дві штуки. Проте, нашим фанам це не знадобилося. Навіщо ходити в туалет, як білі люди, якщо можна піти і в буквальному сенсі насрати чи насцяти на стіни унікальної пам’ятки архітектури, яких в Україні обмаль.
Апогеєм цинічного знущання над людьми, що витратили свої час та гроші на споглядання цього музичного змагу, стало очікування результатів конкурсу. Після того, як «ТОЛ» (минулорічні переможці конкурсу), у відведений для підрхунку голосів час, відіграв, на сцену вийшов вже добре знайомий нам Михуїл. Перші кілька хвилин він вправно відробляв свою партію, щебечучи всілякі гарні ( хоча інколи й не дуже, але ж) слова про «козлів комуністів», «срану попсню» і не менш прикольних «шансоновиків». Проте, результатів все не було і не було. А говорити ж то треба – отут-то нарід і дізнався страшні таємниці про алькогольні вподобання Михуїла, про переваги закарпатського коньяка над горілкою, про те, що дівчата з факелами йому дуже припали до душі, і інші не менш цікаві факти з його життя. Коли публіка вже повністю ревіла від незадоволення, на допомогу йому вийшов рокер, моторокер, гуморист, креативщик і взагалі дуже цікава людина – Ґарік. Такої ахінеї, яку несли в мікрофони ці двоє, мені давно не доводилося чути. Спочатку це було смішно, потім – відверто остогидло. І тільки вчасний вихід членів журі врятував їх від травми яким-небудь тупим, важким предметом, з безлічі тих, якими був вимощений двір замку.
В кінці цієї, відверто стьобної, статті варто побажати організаторам врахувати цьогорічні помилки і наступний «ҐБОБ» зорганізувати набагато ліпше. Бо хоч і все було дуже файно, але в нашій країні можна і, головне, потрібно робити краще! Так, загальне враження від конкурсу, нагадую – всеукраїнського рівня, позитивне. Але скажіть, чому такий змаг відкриває ведучий-невдаха, а не хтось із дирекції фестивалю? Чому так важко напружити когось із прес-служби оперативно написати в інтернеті (місці, де інформація поширюється зі швидкістю світла) коротеньку статтю про результати (і це все при сучасних технологоіях!!!)? Невже гулянка після успішного фіналу важливіша за українського споживача живої української музики, про яку так торочив увесь час Михуїл? Чому навіть на наступний день в жодному закутку мережі нема ні краплини інформації про «GLOBAL BATTLE OF THE BANDS», звісно, якщо не рахувати сухеньку заміточку на одному київському сайті в один рядок? «Це все дрібниці!» – скажете Ви, «А на дрібницях світ тримається!» – відповім я.
А і зовісм забув – перемогу, а також можливість представити Україну на всесівтній Битві, здобули молоді люди з київського гурту «Etwas Unders». Побажаємо їм наснаги до подолання останньої перешкоди на шляху до світового визнання.
