Пов'язані публікації

Global battle of the bands: «Да храніт Вас всєгда рок-н-ролл...»

репортаж зацікавленого з фіналу українського відбору на всесвітній фестиваль живої музики

Остання жовтнева  неділя. Доволі тепла.  Вечір. Один з нічних клюбів Києва –колишня непогана кіно та концертна зала. Зала в місцині, що колись підкрадалася до околиць столиці. Перед нею Брест-Литовський проспект, що веде на терени України. З пролітаючих стрімко повз авто та, не досить стрімко, маршруток навряд чи помічають купки людей з гітарними кофрами та в чорному. Купки смалять перед дверима «клюбу».Двері ті оновлені. Вочевидь – намагання керівництва повернутися обличчям до рок-музики принесли і такі плоди. Живі та веселі. От і двері довелося замінити. У вікні – афішка про гульню на чиємусь «хелувіні». Але цього вечора дійство мало відбутися крутіше – всередині якраз тривав саунд-чек.

Гурти «пробувалися» перед виступом на всеукраїнському фіналі. Той фінал визначить команду, що представлятиме нас на лондонському заключному шоу  «The global battle of the bands-2009».Коротко про гроші. 12.000 тисяч музикантів з усіх усюд (понад 30 країн, потенційна аудиторія без врахування ТБ – в районі 2.000.000 глядачів) поскидалися по 12 агліцкіх паундів. Європа того не помітила. Наші почухали потилицю... і, таки, понашкребали. Правда, не всі. В Лондоні обіцяють переможцю 100.000 баків. Головний приз гордо обізваний на сторінках ЗMІ «пакетом»: 1 тиждень роботи в одній з лондонських студій з саундпродюсером (сподіваюся, крутим), 10-денний концертний тур Великою Британією та «десятка» готівкою (це така собі тоненька пачечка). Поки що про шкандали не читав – значить таки дають і виконують!

На вході зустрічаю  керівника української  частини проекту  GBOB пана Олексія Балбека. В очах втома та трохи хвилювання. Рукостискання знайоме рішуче та  тверде. Але цього разу дещо швидке – попереду фінал. На вході охорона «обмацує» металошукачами – одяг і попід ним (особливо веселяться панянки), поглядами з ультрафіолетом – «проштамповані» руки. Плащ не здаю – знаю, що в залі буде холодно. І не тому, що радянський залізобетон, а тому що народу не буде. На жаль. Давня проблема українського керівництва подією – ну не хочуть вони чомусь вилазити з підвалин інтернету. Уже багато років не хочуть. От і ростуть круги втоми навколо очей пана Балбека та волосся потроху сивіє. Сподіваюся, що не ростуть його особисті борги. Віддаю належне його впертості, а ще відданості хорошій ідеї та потрібній справі.       

Потрапляю зі знайомим  рокерами та рокерками до зали. Знайомі декілька світлових приладів, металізоване риштування та звуковий «апарат» клюбу. На залізяччі висить банер з емблемою фесту. Привернув увагу... віник. Він якимось дивом пришпандьорений на висоті декількох метрів до голої стіни -- вочевидь ще один атрибут переорієнтації закладу на живу музику. Вірніше – то, вочевидь, творчий пошук рокової публіки. А загалом – все як і торік... Тут треба підібрати слово... Напишу: «аскетично».  Єдиною і суттєвою відмінністю стає поява посеред пустоти зали телевізійного начиння – 5 камер в «ТБ-тракті» та ще одна «з рук».Саме цій ТБ-мікрокоманді (технік+оператор) випало зафіксувати КРП всіх «рокерських» атрибутів: чувака, який заснув прямо посеред випитого і зали (під кінець шоу його перекотили поближче до стіночки і він мирно спав клубочком посеред кіловатів звукових хвиль), численні поцілунки та «кози», спроби погоцати та повиляти стегнами, здивованого малолєтку посеред калюжі, яку він надзюрив і ще багато чого. Те все піде на «шапку» та «відбивки». А ще: трансфокатором туди і сюди дьорг-дьорг. За ручки панорамкою смик-смик. Спецефектиком кадр знизу і вгорі трах-трах. Ще спецефектиками (обов’язково з рваними краями) на дві-три-чотири частинки бум-бум. Через графічку проганяємо. титрик додаємо…і – практично Скорцезе з ролінгами. Я так думаю. Чи не тому активно, і явно «на публіку»,  зображував  методом кудись цілеспрямованої біганини залою) режисерський пошук) «андеграундний» вітчизняний кліпмейкер пан Віктор Придувалов. Багатокамерна ТБ-зйомка живої події і... кліпмейкер, звичний до кільканадцяти дублів. Вибухова і суто українська суміш. Суміш чийогось розуміння і професіоналізму. Аж ось гордо перетинає простір концерту і звільнений з Національної телекомпанії клерк. Чув, що він десь на дрібних комерційних нішевих телевізійних хлібах. Ну звичайно ж керує. Напевне, саме там – на дрібненькому телеканалі з’явиться і кліпчик...е, вибачте, телевізійна версія події. Але в будь якому випадку – це крок вперед і до позитиву, адже вже давно всеукраїнський фінал GBOB по телевізору не показували. Будемо чекати. Ще раз сподіваюся, що пан Олексій Балбек не заклав для реалізації того телебачення квартиру чи машину. Власну. І ще одне надважливе. Керівництво фестивалю пообіцяло музикантам, що їм «віддадуть» відео. Сподіваюся це буде не диск з «відписаною» нашвидкуруч і з тайм-кодом картинкою, а якісний варіант ефірної копії змонтованих виступів. Тим більше, наскільки я розумію офіційно  жодних прав музиканти і колективи нікому в письмовий спосіб не передавали.                

Повернемося до атмосфери події. Правдою, точніше цинічним «наїздом» на пресового аташе дійства пана Ляшенка, здобуваю список гуртів, які вийдуть на сцену. Фестиваль все ж таки має певні риси професіоналізму – намагаються чітко виконувати запланований графік проведення саунд-чеку та анонсований час початку події. Нарешті до зали впускають. Відмічаю, що цього разу народ активно розміщується і на другому поверсі. Звідтам цікавий ЗГП, все чути, але головне – темно. Аж ось – коротке оголошення і на сцені перша команда. Починати завжди важко. Але починати перед практично пустою залою вдвічі небезпечніше. Непрофесіонали можуть рішуче і відразу зламатися. А ми – на конкурсі. Тут потрібно вибухнути! Вибухнути лише у двох піснях. Заплановано виступи 17 команд. З Харкова, Сімферополя, Івано-Франківська, Житомира, Краснодона, Миколаєва, Кременчука, Дніпропетровська, ну і звичайно ж, з Києва.

Всі витримали. Всі виступили. Більшість обрала для себе вихід до публіки та телекамер з текстами, писаними  англійською та російськими мовами. На жаль. Ну скільки про це писати : «агліцкій суржик» в Лондоні може викликати тільки одне – відрижку їх агліцкім пивом. Але відразу зазначу – спів українською не може бути індульгенцією. Саме намаганням отримати таку «індульгенцію» виглядав виступ гурту «Рада». Серйозний спів про «вставай Україно!» – наче потрапив на фестиваль зразка 1990 року. Хлопці! Давно вже встали. Ракети запускаємо. Літаки найкращі в світі збираємо. Танки теж непогані. Світ змінився: «напьорсточнікі» стадіони будують – типу перевиховалися. Народ з параші в президенти ідьот чи  то пак суне! І т.д і т.п. Хоча розумію: співати треба про своє – глядач відчуває це миттєво. Різний глядач. Різне своє. Енергетика зовсім інша – бо своя! Є правда  енергетика і кумедна : «моі нєжності нє спасті...моі глупості отгризі до самой...»-тотальне і миттєве опитування тих, хто був поруч, з метою пошуку «продовження» результатів не дали. На жаль народ під час драматичного виконання «проізвєдєнія» просто розмовляв про своє.

Потужний іронічно-поетичний респект члєнам ВІА «Kimonopinocchio», які лабають в стилі «пародія на першу главу з книжки про психоделію». Цікаво: в їх Миколаєві є хоч одне дівча, яке може прочитати (ба ні-вимовити!) впевнено і швидко їх назву. Якщо пародія це стиль – може бути цікавим, якщо те все серйозно – діагноз. Але тим не менше досягнуто головного – запам’яталися. Ну хоч мені.

Був і ще один тотальний стьоб – поява на сцені ВІА «2 дня до завтра». Ошелешений роковий народ наче відчув себе посеред окаламасковскага-рубльовскага карпаратівчіка – «ка-а-а-а-а-а-а-акой чува-а-а-а-ак» виймаючи з себе  пляшечку безалкогольного пива, простогнала поруч гламурная тьотка. 

Наша весела і динамічна стьоб-рокова «відповідь тому Чемберлену» – «я хочу мур-мур... ти хочеш пур-пур» від гурту «5ziROCK» (блін, клавіатуру зламати можна!) зі столиці Франківщини. Досить вправно.

Важко сказати чи «завели» житомиряни з «The Chellies» (ще раз прочитайте і відчуйте пафос комбінації слів)  трьох своїх фанаток, які щойно прибули «бусіком» прямо на конкурс, та двох диких киян з близької Борщагівки попід сценою. Візуально їх одинокі попи (уточнення – я про дівчат) начебто не рухалися. От і всі враження.

Доповнили боротьбу за рідне українське і краснодонці з «No frost». Спочатку дивні звуки, схожі на бомкання лондонського Біґ-Бену, а потім веселеньке щось там про Джоні Депа. Та віддамо належне мужності – посеред глухих териконів і «тьомних курганав» українською і, на додачу, досить вправно! Застереження для істериків – це іронія.

До головних творчих  нюансів конкурсного  вечора. По-перше,  доволі багато  композицій побудовано  за класичною і  набридлою схемою: вступ-куплет-приспів-програш.  При чому, все  відокремлене одне від одного помітними паузами – ну щоб же ж зрозуміліше було, конкретніше так би мовити! Це з кумедного.

З того, що дійсно запам’яталося :  цікавий та потужний вокал,  до того ж без помітної та дратівливої фальші: солісти команд «7 pound» (Сімферополь) і  «Рада» та  фантастично сексуяльна Марина Литвинова з «Litvinova’s Friends». Друге і більш масове. Маємо низку професійних та злагоджених команд. Команд, які грають різну музику, але роблять це впевнено. На сцені вони почувають себе вільно і розкуто. Приємно, що всі відмічені мною колективи, ввійшли до переліку тих, хто отримав право взяти участь у наступному фесті-2010 без відбору. Причарувала своєю інтелігентністю та потужною блюзовою основою команда пані Литвинової. До того ж солістка просто випромінює українську жіночність та чарівність і вкрай телегенічна: справжній (в наш час!) і вражаючий нормального мужчину (кожного!) фонтан волосся чи не до п’ят чого лише вартий! А затягнена і закцентована яскраво червоним корсетом талія! А шматочок оголеного стегна! А точена фігурка! А підкреслено обтягнуті джинсою ніжки!

«Сиди – у неї чоловік бас-гітарист» – різанула струною по живому найкраща рок-вокалістка країни Янка Козир, яка періодично прочищала мені слуховий апарат радісним писком поруч! 

Вдруге порадувала команда «Freddy Marx street». Звучання стало більш жорстким, потужним та пружним. Чекаємо, нарешті, на перший повноцінний альбом та повноцінний сольний концертний виступ. У моєму списку і кияни з «Pollock» та «Gravlyky Supersonics». Уславлений американський режисер може бути спокійним – ne apazorili. Політ українських «равликів»  на надзвуковій швидкості теж проходить упевнено. Правда якось уже дуже рівненько. Народ, якого ближче до ночі побільшало, навіть посвистів у захваті та проволав декілька десятків секунд «Ра-а-а-а-влікі!!!».

Наприкінці про головне. Коротесенько. Кожний фінал українського відбору має родзинки. Вірніше вони у ньому стирчать. Не помітити їх неможливо. Цього разу такою смачненькою і пухкою родзинкою став фактично дебют на «великій» сцені, до того ж, нагадаю, перед професійними телекамерами, колективу «SЮR BAND». Я знаю:  наше «ю» посеред того всього вам теж уже сподобалося! Пульсуюча енергетика справжнього та веселого ідіотства! Якісний (в музичному сенсі) та кумедний (в сенсі ідеологічному) професійний український пост-панк. Абалдєть, як красиво написав! А бачити те все ще більш кльово! Прямо на сцені народився цілий спектакль. Продуманий, і як любить говорити один з моїх давніх товаришів по спільній боротьбі за живе в нашій музиці пан Олександр Литовка (вождь «ОркеSTру Янки Козир»),  «концептуальний» проект». Звичайно ж, команда потребує більш витонченої сценографії та більш точного музичного втілення. Звичайно ж, з солістки потрібно дещо знімати  та дещо потрібно  рішуче відкривати. Але то вже нюанси. Аудіо та візуяльні. Головне – маємо велетенський кавалок потенційно смачного м’яса! Працювати є над чим і є з чим! Команда легко і невимушено виборола «Приз глядацьких симпатій» (за результатами голосування прямо на вхідних квитках).              

І ось настав  час найнеприємнішого. Фестиваль стрімко продукує традиції, які пахнуть чи навіть уже тхнуть. Це – якщо згадати ганьбу року 2008. Я про результати голосування журі. Цього року після останнього конкурсного виступу, я порадив рокерській братії приготувати пляшки. «Навіщо?», – щиро запитало якесь наївне дівчисько, стискаючи в руці пластикову тацю з пивком. Вочевидь того року на фестиваль її ще не пустила мама і вона не знайома з процедурою оголошення результатів. «Коли скажуть, хто переміг, зрозумієш!», – допоміг хтось поруч. До речі, ще одним своєрідним нагадуванням про ту ганьбу стала разюча тиша посеред одинокого крику ведучого зі сцени: хто їх памятає? Можливо саме тому дуже швиденько, рішуче, тихо, і навіть грізно, перед сценою,  в зоні потенційного «дольоту» і «влучання», виникла дюрка. Мені навіть здалося, що ведучий цього теж не очікував – люд рокерський, ніби фізично, захотів себе відокремити і відокремив від процедури оголошення результатів. На жаль, і цього року, після радісних намагань закінчити пафосно, запала гнітюча тиша – переможцем призначили гурт «Гапочка». Звичайно ж, це не така тотальна ганьба, як того року! Ніяк не зрозуміють, ті хто організовує набір контингенту до журі, що мають справу з іншим людом. І у тих людей є вуха, є серця, є очі! Ще раз наголошую – в такий спосіб вбивається фестиваль. Запитання: «Чи була та «Гапочка» кращою?» просто смішне. Команда була «такою як завжди». Рівною. Доволі цікавою. Для когось. Зі значними проблемами в індивідуальному виконанні. В інструментальному і вокальному. На суд рокерської громадськості була запропонована уже знана в стилістичному розумінні композиція. Навіть здалося, що я її вже чув. Десь. Можливо навіть того року. Стиль? Можливо. Найкращий? Ні! Найцікавіший! Ні! Виконання. Найпотужніше! Ні! Енергетика? Ні! Тоді: що коїться? Поки що не знаю. Один зі шляхів поліпшення ситуації: членам журі потрібно платити гроші. Чесні. І вимагати по-чесному! Тому, що дві години професійно і напружено працювати важко. Працювати вухами, очима і, головне,  серцем. Я розумію, що враховуючи багатолітній трагізм з комерційним сегментом всеукраїнського відбору на  фест GBOB,  це вкрай важко! Відтак до жюрі потрапляють люди, яким потрібна фішка: «я бил члєнам жюрі». Чи виграє від цього фестиваль? Безперечно – ні! А тут іще англійці диктують умови проведення голосування: от і можуть декілька вітчизняних персонажів з усіма «прізнакамі пєдарастіі» не тільки у вусі після декількох чарок понаставляти найвищих оцінок чорт зна кому! Цього року, правда, від таких персонажів начеб то позбавилися. І все одно – не ліпиться...Чомусь. Шкода. Чесно…

Олександр Зирін,
незалежний український  телевізійний оглядач

*Цитата в заголовку – з  творчої спадщини  дніпропетровського  ВІА «The electric Drem»

Усі фото: Joseph Kerr