Global Battle of the Bands: 9 кіл українського шоу-бізу на шляху до слави

Чи можна було чекати сенсації від четвертого українського фіналу The Global Battle Of The Bands? Холодно. Осінь. Майже ніч. Клуб «Бінго». Найоптимістичніший план розвитку подій: добре посидіти з друзями та трохи повідриватись під кількох перевірених на драйв гуртів. Добре, що хоч вибирати було з чого. Поряд з досить відомими для української публіки гуртами «АННА» та «Мерва» організатори, як завжди, потішили гостей фесту новими іменами.

І здавалось би, класна ідея незалежного фесту для неформатних гуртів. Судді, що віддають перевагу альтернативі, а не «співаючим трусикам». Конкурсні відбори по всій Україні. Сплачуєш реєстраційний внесок – і потрапляєш у чесну боротьбу за путівку на світовий фінал у Лондоні. Для участі треба сплатити $25 з кожного учасника гурту. І усе залежить від тебе.

Мрій! Не все так просто...

Щоб перемогти у такому, на перший погляд, прозорому конкурсі, не вистачить одного лише професіоналізму та таланту. Треба бути готовим пройти, як мінімум, 9 кіл українських шоу-бізнесових реалій, які хоч і у дещо м’якшому вигляді, однак просочилися-таки до українського андрерграунду.

9. GBOB відбувся в Україні вже вчетверте. І ЖОДНОГО разу його не вигравала нерозкручена команда. Окестр Янки Козир, ТОЛ, Etwas Unders – можна по-різному ставитися до творчості цих гуртів, однак кожен з них вже давно відомий українцям. Альтернатива, хоч і не у таких масштабах, але розкручується. Певними ЗМІ, певними продюсерськими центрами, певними зеленими і певними... ну... сподіваюсь, що заради статусу української рок-діви на теренах нашої держави ще ніхто ні з ким не вступав у статеві стосунки :) Одним словом, навіть якщо твоя банда у 100 разів крутіша, ніж Океан Ельзи, але її назва не говорить абсолютно нічого членам журі – фінал у Лондоні може тобі хіба що наснитись...

Як пройти на наступний рівень? Брати участь у фесті кілька років підряд! Склад суддів не особливо змінюється. Можливо з 5-го разу вони-таки зрозуміють усю глибину твого мега-хіта! А між фестами – крутитись, виступати, їздити на гастролі і...

8. Вчитись грати у воєнних умовах.... А що ви думали? Крутий звук буде у Лондоні, якщо доїдеш. Та на класній апаратурі хто-завгодно може розірвати зал! А ти спробуй на такій, як була у неділю у «Бінго»! При досить непоганій ударній установці на сцені, барабани у залі звучали, ніби стукіт дерев’яної ложки по алюмінієвій каструльці. Почувши хоч одне слово, виконане солістами у першій половині фіналу, можна було не вагаючись вішати собі медаль «За здійснення неможливого». І усе це чудеса акустики і організації українських фестивалів.

Як подолати такі перешкоди? Варіант Перший: Гроулінг, гроулінг і ще раз гроулінг! Не важливо, що далеко не усім приємно слухати твої воплі, головне, що тебе почують!

Варіант Другий: не використовувати інструменти, що гарантовано погано звучать в українських клубах. Барабани – викинути. Перкусії цілком достатньо. А вокал усі зможуть почути, якщо елементарно прибрати дісторшен з гітари. Що? Яка ж музика без важкої гітари і барабанів? Не вставить? Ще і як вставить!..

7. Музика повинна вставляти! Мистецтво – це коли, з одного боку, ти сприймаєш музику на якомусь над-рівні, інтуїтивно, душею, а з іншого – можеш розкласти те, що почув на полички і зробити раціональний висновок – OH MY GOD! Такого я ще не чув! На жаль, українська музика усіх видів і напрямків від роко-попсу до дезо-блеко-хевіметалоподібних речей протягом усієї нашої історії не відрізнялась оригінальністю. У кращому випадку, група ставала непоганим збірним українським аналогом світовим зіркам... За своє життя я не чула ЖОДНОЇ української групи, про яку можна було б сказати «Вау! Вони одні з найкращих у світі!».

Так було до останнього фіналу GBOB... Однак навіть того вечора до останнього не вірилося у можливість перемоги такого вже надто самобутнього гурту. Невже їм вдасться обійти усіх?

6. Ось які вони, конкуренти. 6 місце. Buzzmonster. Справили дивне враження. Як назвати явище, коли збирається колектив професіоналів, що вже багато жили-пережили у своїй зірковій професії, але разом у них виходить щось таке... таке... ФК «Реал» (Мадрид)? Одним словом, те, що команда працює разом усього півроку просто кричало у прямому сенсі цього слова.

5. Контрабанда.com.ua. От як треба хотіти до Лондона! Настирливо брати участь у кількох відборах, зняти кліп, розкручуватись... Але знову увійти лише до 6-ки.

4. Tango Tempo. Ось хто справді здивував! Заради відкриття таких колективів для себе варто ходити на усі ці фести! Спробуйте знайти представника гарячого континенту, що погодиться виконувати не хіп-хоп, а щось набагато альтернативніше та інтелектуальніше, ще і буде демонструвати запальні рухи, які не здатен повторити пересічний українець! А спробуте зробити це в Ужгороді? Отож. А у Tango Tempo вийшло. І досить якісно. Принаймні приз у вигляді обкладинки журналу «X3M» дістався їм! Заслужили.

3. АННА. Як завжди професійна. Підривна. Скажена. АННА. А минулого року було 2-ге місце... Багато-хто був упевнений, що до Лондона поїдуть вони. Не судилося.

2. Мерва. Розкручено. Цікаво. Кричали у рупор. Конкурент?

Однак, цього року переможець сенсаційно був поза конкуренцією. Тільки одна група на сцені примусила тих, хто вже втомився під кінець фесту, мліти, тремтіти... затамовувати подих... і тільки слухати... слухати... відчуваючи мороз на шкірі... Це вони...

1. АтмАсфера... Від слів «атма» - особа і «сфера» - те, що її оточує. Вони просто оточили зал своїм непередаванно-небесним саундом. Примусили забути про звук, світло, змагання, час, простір... Про все! Панки, готи, металісти, емо-кіди – усі насолоджувались такою новою і незвичною музикою і просто розривались шаленими оплесками наприкінці виступу АтмАсфери. Це музика поза рамками. Поза стилем. Поза субкультурами.

Важко назвати це просто етнічною музикою. Це поєднання невимовних почуттів і емоцій, що лилися від колективу і наповнювали відчуттям справжньої ейфорії серця присутніх.
Особисто я опинилась на виступі Атмасфери вперше. Але, як виявилось, їх талант вже встигли оцінити навіть на Польському «Вудстоку»...

30 хвилин хвилювання за зовсім незнайомих тобі людей...

30 хвилин традиційного для пост-радянських країн виступу одного з членів журі, що за весь час проведення фесту так і не зміг запам’ятати правильну назву фестивалю, проковтнувши одне слово з неї навіть під час оголошення результатів...

30 хвилин впевненості, що сюрпризи в Україні не можливі, що майже ясно, хто виграє...

І ціле життя попереду, щоб збагнути, щоб перетравити те, що українська музика насправді може бути однією з найкращих у світі. Що тепер їх визнали в Україні. Що тепер їх почує весь світ!

Є у нас колективи, які здатні не лише копіювати кумирів, а і створювати щось своє, експериментувати (а на цей фінал потрапили кілька неординарних груп, з оригінальним, не схожим ні на кого, звучанням).

Що ж, АтмАсфера, Лондон буде або наш, або нічий?


Фото: Олена Старостенко надані виданням «Телекритика»