Іра Цілик: «Це був мій другий і останній слем»

У рамках цьогорічного фестивалю «Київська барикада» окрім різноманітних поетичних читань пройшов головний київський слем. На жаль, Києво-Могилянська академія в останній момент відмовила у проведенні цього заходу в галереї «ПідWall» і перенесла його до актової зали першого корпусу. Не зважаючи на це людей у залі не бракувало. Сиділи, стояли, лежали на всіх сидячих місцях, у проходах та попід сценою. Щоправда деякі, здається, помилились адресою, бо прийшли послухати поезію. А цього вечора вона була не в фаворі.

Розпочиналось все більш-менш спокійно та невимушено. Луганчани викупили один комплект оцінок на весь вечір інші ж були роздані не зовсім зрозумілим чином. Ведучим був призначений Артем Полежака, який довго намагався відкараскатись від цього і брати участь як простий слемер, але Лесь Доній намагався таким чином посилити конкуренцію, тому довелось Артемові виступати саме у такій ролі. Мабуть, образившись на слемерів, які не прибігли і не замінили його на цьому місці, він одяг футболку із доволі суперечливим твердженням про сексуальну орієнтацію всіх поетів. Але їм ще треба було довести протилежне і словом і ділом.

От із цим якось не дуже склалось. Перший раунд виявився дуже нерівним. Часом складалось враження, що деяких учасників підступно обдурили, щоб затягти сюди. Незрозуміло було, що робили на слемі такі персонажі, як Світлана Поваляєва, Іра Цілик, Андрій Любка. Їм би вірші людям доносити, а не у базарному балагані виступати.

Світлана Поваляєва:
Від більшості слемів останнім часом відмовляюсь. Але тут було особисте прохання Донія, тому я не змогла відмовити.

Іра Цілик:
Це був лише мій другий слем. Я думаю, що він був і останнім. Не моє це. Просто було дуже цікаво взяти у ньому участь. Але я ще так перехвилювалась, що аж слова всі позабувала.

Заради справедливості, варто зазначити, що забувала не тільки Цілик, але це вплинуло тільки на її оцінки. Але vox populi цього вечора був невблаганний. З його подачі до другого раунду пройшли киянин Коробчук, луганчани Олена Заславська та Ярослав Мінкін, Богдан-Олег Горобчук, Григорій Семенчук та білоруський гість Хадановіч.

Під час підрахунку голосів, можливість для виступу використав Полєжака. Він у кращих традиціях хіп-хоперських батлів зачитав своє творіння про дівчат, а точніше про трьох з них: Олю, Таню та Клаву. Із тексту можна було зрозуміти, що перша приходила до автора у нічних кошмарах, другазвільнила його від них, а от те, яку місію відіграла у його житті третя, на жаль, загубилось у емоційному потоці.

За другим заходом поети облили гостей черговою порцією матюків та спірних за якістю віршів, а вінчав це священнодійство Мінькін на пару з кавуном, яким і закидав тих, хто сидів у залі.

І знову не сталось дива. Третій раунд відбувся між Хадановічем, Мінкіним та Оленою Заславською. Показовим є той факт, що жодного україномовного учасника у фіналі не було. От тільки, причина залишається невідомою. Не ясно, чи мова непридатна до таких видів поп-арту, чи україномовні слемери не доросли до рівня перемог на головному слемі. Тим не менше мастодонти слемових заходів таки затоптали тендітну і беззахисну дівчину і вдвох стали переможцями, за що отримали трофейні футболки від «Останньої барикади».

Можливо, слем — це приклад класичного поп-арту, але в українській версії він уособлює тотальну перемогу ПОПу над АРТом. Дай Бог, щоб ця ситуація коли-небудь змінилась.