Chłopcy kontra Basia познайомили Україну з польською народною творчістю

Один із найцікавіших польських гуртів, Chłopcy kontra Basia, що працюють у напрямку етно-джазу, у рамках всеукраїнського туру, відвідавши Київ, Сімферополь, Дніпропетровськ, Одесу та Вінницю, нарешті завітали й до Львова. У Етноклубі Набутків, який щовівторка збирає друзів у «Дзизі», тріо Chłopcy kontra Basia, що поєднали у своєму складі  перкусію, контрабас та вокал з кларнетом, понад годину пригощали слухачів «чудодійним музичним трунком» із вишуканого звучання, міфічних текстів та щирістю подачі.

Барбара Дерлак, або ж просто Бася, без хлопців співала би фолк. Хлопці ж без Басі грали би джаз… А разом вони творять неофолк у буквальному значенні цього слова. Хороша ритмічна основа,  цікавий вокал, вкраплення акустичних інструментів, як от, наприклад, в’єтнамська дримба чи фуяра, яку ударник зробив із труби пилосмока, – усе це додає свободи етно-джазові. До того ж, з кожним концертом Chłopcy kontra Basia наче пишуть нову історію сучасних міфів, адже кожна композиція – це заворожуюча історія, прописана у текстах, автором яких є натхненна польською народною культурою Бася. Хлопці ж усі ці легенди і міфи вдало приправляють трохи драм-н-басом, іноді легким джазовим грувом або ж просто безпретензійно й свіжо поєднують джаз з етно і фанком. 

Їхні пісні – це варіації на народну тематику. Серед них – історії про те, як Кася ховає Яся від Смерті, про маленьку, як блоха, дівчинку і закоханого у неї велетня, про янгола-сторожа-пияка, що заснув на посту, про дівчину, що втопилася, а сестрі снилася і казала, що вийшла заміж за камінчик, пісок був її сукнею, а верби дружками… Усі ці історії Бася намагалася переказати слухачам українською (!) мовою, анонсуючи композиції.

«Найтепліше нас сприймали у Вінниці і Львові. Натомість, у інших містах у мене часто складалося враження, що бар’єром між нами і публікою є нерозуміня мови, – зізналася вокалістка Chłopcy kontra Basia Барбара Дерлак. – Адже у текстах ховається сенс і парафрази польської народної творчості, яку українська публіка не зобов'язана знати. Були випадки, що після концертів до мене підходили люди і розповідали, що нічого не розуміли, але хотіли б дізнатися… Тому я вирішила вивчити напам'ять «анотації» до пісень, щоб хоча б частково передати словами подієву атмосферу пісні. Тексти пишу сама. Спершу слухала багато народної музики. Відтак, з часом у моїй голові почали народжуватися подібні мотиви на кшталт легенд, байок чи просто історій, де дівчина любить парубка, але мама заважає любові, або дівчата, яких видавали заміж за стариганів насильно і вони плакали… Так народжувалися мої легенди, які я намагалася витримати у стилі і зі смаком народної творчості. Втім, деякі історії мають в основі болгарські, сербські, білоруські мотиви.»