«Jazz Bez», день четвертий: джазок з кінострічки?

Львів наразі має всі шанси суттєво зекономити на відкопуванні міста з-під снігових заметів, засипанні піском вулиць, майданчиків, сходів, площ і галичан та відігріванні останніх сухим батарейним теплом. Люта зима у Львові відміняється. Це заслуга митців інтелектуальної музики, які впродовж тижня, з 2 по 9 грудня, відганяли холод морозних вечорів теплом вишуканих ритмів. Без обмежень, без умовностей, без фальші й без пафосу. Тільки емоції в стилі «ню», без усього зайвого. Саме так проходив фестиваль «Jazz Bez».

«Музика із мультіків..» - так охарактеризував невизнаний музичний критик виступи гуртів у четвертий день фестивалю. «...або для кіна!» - додав він і розчинився у натовпі таких же талановитих митців та поціновувачів джаз-культури. Справді, можливо, публіці було важко об'єктивно оцінити та професійно забакланити ту музику, може, всі були глухуваті на одне вухо, а присутні в залі музиканти раптово втратили відчуття ритму, але вечір видався на славу. Так, апаратура відверто лажала, так, неприємно трохи було, та й слух різало, проте це все закономірно, адже дійство відбувалося в етно-джаз клубі «Лялька».

Якщо сказати, що всі місця були зайняті, квитки розкуплені попередньо за місяць, купа людей намагались проникнути на видовище різними хитромудрими шляхами, а серед того шаленого натовпу бідолашне яблуко не мало де приземлитись, то злукавлю. Аншлагу не було, однак людей вистачало, ще й легких на підйом (довго не думали - йшли танцювати), та й атмосфера видалась легкою і ненапряжною - це тішило. Така собі релаксація чи то, пак, сатисфакція, просто мистецький час. Замовляли? От і «Art-Time» - вони грали першими.

Гурт із міста Клевань Рівненської області. Це доволі молода команда, яка зібралась докупи лише минулого року, а на сцену вийшла тільки в серпні. З того часу їх вже встигли почути в Луцьку, Ужгороді та Рівному. «Art-Time» представили джаз без вокалу, проте виражений звуками ударних, саксофону, клавішних, гітари, бас-гітари і скрипки. Бажання грати цікавішу музику зумовить найближчі виступи гурту в Луцьку, Києві та польському місті Ярослав. Крім того, Олександр Трофимчук, директор колективу, розповів про ідею міжнародного проекту з робочою назвою «Jazz West», який запланований на серпень наступного року. Передбачається, що така подія відбудеться в Рівному, в її організації допомагатимуть луцькі джазові гурти, а запрошеними будуть команди як з України, так і з-за кордону, передусім з Польщі. Що ж, ні пуху ні пера чи ліпше ні ноти ні такту в таких благородних поривах!

До кінця вечора сцену захопило файне місто Тернопіль, оскільки його представляли два зовсім різні за спрямуванням гурти : «Д.Край» та «Джазова Фіра». На відміну від досвідченої команди «Фіри», «Д.Край» вперше виступав на великій сцені. Його історія розпочинається лише з серпня цього року, поштовхом до створення гурту став минулорічний «Jazz Bez» у Тернополі. «Д.Край» може похвалитися хорошим вокалом Ярини Гребеньовської, яка в гурті лише місяць, та вдалим поєднанням гітари, бас-гітари, саксофону, ударних, клавішних і труби. Учасники гурту активно напрацьовують музичний матеріал, переважно джазові стандарти, при тернопільському арт-клубі «Шинок» та планують грати власні твори після здобуття відповідного професійного рівня. «Якщо будуть хороші джазові речі українською мовою, залюбки їх виконуватимемо!» - зізналася вокалістка.

Раптово всіх присутніх переїхало «Фірою». Слово «драйв» ніяк не вписується у формат розмов про джаз, але те, що відбувалося під час виступу цього гурту, інакше я назвати не можу. «Джазовій Фірі» вже 6 років і за цей час музиканти багато досягли. Власні твори у різних джазових стилях, складні переходи, інтригуючі соло - в їхній музиці є все. Клавішні, саксофон, ударні, бас-гітара й гітара в них звучать однаково перфектно і як самодостатні інструменти, здатні достатньо добре виконати певну партію, закцентувавши на певному моменті композиції, і як елементи цілого, які лише разом здатні створити повну картину твору. Публіка неабияк вподобала «Чорне і біле» та «Роздуми», написані Сергієм Степанівим та «Мій світ» Анатолія Адамовського. За таку оригінальність «Джазову Фіру» двічі викликали на біс. Заслужено.

Не було того вечора ані дивних несподіванок, ані непередбачуваних ходів, на кшталт ламання інструментів, розсипання чогось гидотного на публіку, шалених хрипких імпровізацій чи воскресіння легенд великого Джазу. Просто було гарно. І тепло. Навіть якщо звучить як музика до фільмів, то таке кіно хочеться переглядати ще і ще. Тільки б воно вбереглося від масового споживання..

фото: Маріан Стрільців