«Калинова сопілка»: «Мій гріх, а твоя буде покута»

Дві вистави з репертуару Чернівецького музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської — «Солодка Даруся» за Марією Матіос та «Калинова сопілка» за Оксаною Забужко — творять своєрідну сценічну дилогію.

«Невже це справді Оксана Забужко? У неї є такі твори?» — звучали запитання серед львівських глядачів під час гастрольної вистави чернівчан у театрі імені Марії Заньковецької, які були подивовані фольклорним наповненням, сильною емоційністю та відсутністю «польових досліджень сексу». Але це справді Оксана Забужко — емоційна, пристрасна, яка заглиблюється в минуле, в пам’ять з темою сестринства, жіночої дружби й конкуренції.

Відома фольклорна історія про те, як одна сестра вбила іншу, про що сповістила згодом калинова сопілка голосом загиблої, перегукується у творі й у спектаклі з біблійним мотивом братовбивства та легендою про те, що на місяці є постаті братовбивці Каїна і його жертви Авеля («щоб люди бачили й не забували гріха»). Одній із сестер, про яких «Калинова сопілка», — Ганні кортіло дізнатися: «Як може Бог вічно тримати їх там, на Місяці, надто того, на вилах, — чи ж йому не болить? Чому ж їх не розрізнено — от яке питання їй невиразно дошкуляло: якщо їх виставлено там на кару, то чому обох скарано однаково?..»

У виставі, жанр якої означено як містичну драму, звучить мотив розплати за гріх. Чи ж один?
 Згадано тут зокрема гріх зневаженого кохання: мати сестер Ганни та Олени Марія вийшла колись заміж за їхнього батька тільки тому, що не дали їй одружитися з тим, кого любила. «Мій гріх, хлопче, а твоя буде покута — і я зі своїм Василем побралася зозла, бо не на моє вийшло, і ні своїй, ні чужій дитині такої долі не бажаю», — каже вона Дмитрові, який любить Ганну, а сватів шле до Олени, бо горда Ганна відштовхнула його. Чи ж не про це сказані свого часу слова художнього керівника театру імені Марії Заньковецької Федора Стригуна: «Якщо двоє полюбилися і не зуміють уберегти кохання, то страждатимуть усі, найближчі люди коло них закінчують трагічно. Свого часу Софія Тобілевич про це сказала: коли дівка на зло парубкові виходить заміж, а парубок на зло дівці жениться, вони порушують Божу і природну гармонію».

У спектаклі чернівецького театру важливими є всі його складові, що творять гармонійне дійство: емоційна гра акторів, пластичні етюди, музичний супровід, цілісна візуальна картинка завдяки продуманій і майстерній сценографії. Її творять прості, незавуальовані символи: вода, зерно, вогонь, місяць, білий, червоний і чорний кольори. Людські пристрасті тривають серед стихій природи. Протиставлення Добра і Зла візуалізовано через протиставлення народних костюмів (білий ангел) і сучасних (чорний ангел). Трохи слабше у спектаклі окреслено «розподіл» між сестрами на «дідову» («кволенька змалку, плаксунка» Оленка) й «бабину» (народжена з Місяцем на лобі Ганна-панна) дочку, а «найвищому деревоньку вершок усихає, найкращому дитятоньку Бог долі не дає». Також недостатньо виразним, опрацьованим у виставі є образ Маріїного чоловіка Василя.

Коли театр привіз до Львова «Солодку Дарусю» 2008 року, то глядачі забезпечили аншлаг насамперед завдяки твору і автору (Марія Матіос була на виставі, напередодні дала разом із режисером Людмилою Скрипкою прес-конференцію), однак виходили із зали уже під впливом спектаклю, і оплески були насамперед тим, хто створив дійство на сцені. Приїхавши з «Калиновою сопілкою», Чернівецький музично-драматичний театр підтвердив своє добре реноме у львівської публіки.