Літературний тур до Польщі

У Літературному турі до Польщі взяли участь дев’ятнадцять письменників та літературних менеджерів з усієї України. За тиждень всі встигли перезнайомитись, обмінятись досвідом, чогось одне одного навчити, спланувати спільні проекти тощо. Цікава компанія стала запорукою того, що ми приємно і з користю проводили час. Крім того, наша семиденна подорож була за межі країни – в іншу культуру, в прекрасні міста, назустріч новому і – для багатьох – досі небаченому. Та найбільшим бонусом (а насправді – метою подорожі) була література. Що могло б бути краще для людей, котрі літературою займаються, кожен по-різному – хто пише, хто продає книги, хто організовує літературні заходи і фестивалі.

Очікування щодо подорожі і туру здійснились: програма була насиченою, зустрічей і знайомств багато, лекцій, екскурсій та презентацій – теж. Якщо зупинятись на кожній з них детально – вийшло б стільки ж статей, скільки було пунктів у програмі.

Мені як єдиній у нашій групі працівниці музею насамперед були цікаві польські музеї. Перший з них, який ми відвідали у Любліні і який розпочав нашу літературну мандрівку, був Музей друкарства. Оскільки сама працюю у Музеї книги і друкарства, чекала екскурсії з нетерпінням. На відміну від нашого музею, у люблінському книг обмаль. Проте там зібрана величезна колекція друкарських верстатів та елементів, необхідних для друку. Всі верстати працюють, і екскурсовод коротко розповів нам про кожен з них. Збереглись і експонуються різні види шрифтів, можна застосовувати різноманітні техніки друкування. Музей більше схожий на закритий – оскільки, як на мене, великим групам, наприклад, дітей, перебувати там небезпечно – можуть не вціліти деякі з експонатів, так само як кілька верстатів є дуже небезпечними – треба бути вкрай обережними, щоб хтось не спробував їх за спиною екскурсовода в дії.

У Любліні функціонують 2 великі мистецькі центри – Центр культури та «Варштати культури», які організовують різні заходи – від майстер-класів до міжнародних фестивалів.

У столиці Польщі, у самому її центрі, розташований «Український світ» – інституція, заснована вихідцями з України, яка займається підтримкою українського культурного життя у Варшаві. Там ми мали кілька лекцій (перекладачки Анети Камінської, письменниці Йоанни Ягелло, літературознавиці Юстини Чеховської) та літературний вечір наших учасників, який зібрав повний зал слухачів.

У Варшаві ми ознайомились з роботою Інституту книги та побували у Музеї літератури. Під час екскурсії музеєм ми почули про життя і творчість Адама Міцкевича та побачили його особисті речі і предмети побуту ХІХ ст., які допомагають відвідувачам зануритись у епоху, в якій творив поет.

Третє місто, у якому ми побували, Краків, – обране ЮНЕСКО літературною столицею 2015 року. Програма нашого туру передбачала відвідання однієї з найбільших літературних подій Польщі – фестивалю Конрада. Останні дні нашої подорожі ми провели у Кракові, і мали нагоду побувати на цьому фестивалі. На відміну від Львівського книжкового форуму, заходи на фестивалі Конрада не відбуваються паралельно – не потрібно обирати між кількома цікавими тобі подіями, а потім жалкувати, що втрапив не туди або кудись не встиг. Проте ажіотаж доволі великий, тому не всі бажаючі можуть відвідати ту чи іншу подію через брак вільних місць у залі.

У Кракові ми побували в квартирі, де жив і працював нобелівський лауреат Чеслав Мілош. Хоча помешкання закрите для сторонніх відвідувачів і не є музеєм, приймали нас дуже гостинно. Навіть довірили на кілька хвилин нашим 19-тьом тремтячим парам рук Нобелівську премію, власну ручку Ч.Мілоша, деякі з його особистих речей, рукописи тощо. І, звісно, почули багато цікавих деталей про життя і творчіть видатного поляка.

У Кракові є прекрасна книгарня-кав’ярня, яку ми не оминули своєю увагою – у ній також є символічні кімнати, присвячені двом лауреатам Нобелівської премії – Ч. Мілошу і В. Шимборській. У книгарні дуже затишна атмосфера: пахне кавою, поряд з книжковими полицями та у двох окремих залах є столики та стільці, де можна зупинитись, щоб випити каву і «посмакувати» цікавою книжкою. Першою книгою, яка трапилась мені, була «Інша Україна. Закарпаття: тут починається і закінчується Європа». Назва мене дуже заінтригувала (оскільки я родом з Ужгорода). Звісно, я не втрималась, і купила цю книгу.

Завершилась наша подорож відвіданням церемонії вручення премії ім. В.Шимборської. Присуджують її за найкращу збірку поезії. Премія була заснована в 2012 році, цьогоріч вручалась вдруге. Ця подія – надзвичайно стильно і красиво оформлена. Це престижна премія, яка має також і грошовий еквівалент. На її врученні були присутні президент Польщі з дружиною, міністр культури та інші високопоставлені особи. Отримала нагороду Юлія Гартвіґ.

Літературний тур до Польщі став прекрасною нагодою познайомитись з українськими літераторами, ознайомитись з культурою і літературою сусідньої Польщі, налагодити контакти з представниками культурних установ, розказати про себе, представити свої проекти та художні твори. З таких малих ініціатив, як тур від Центру літосвіти, може розпочатись плідніша і системніша співпраця між поляками та українцями в сфері літератури. На відміну від України, у Польщі більшість книжкових ініціатив фінансує державна та місцева влада. Звісно, ведеться робота з пошуку коштів на окремі проекти, письменники, перекладачі чи літературні менеджери не обмежуються держфінансуванням. Проте без централізованої підтримки держави і розуміння важливості культури для функціонування країни, без продуманої культурної політики і її презентації за кордоном на високому рівні неможливо досягнути максимальної ефективності подібних турів. Крім приватних зустрічей і знайомств, обов’язково повинні видаватись за державний кошт переклади української літератури як в Польщі, так і в інших країнах. Тоді про нас знатимуть більше, до нас зростатиме зацікавленість, як наслідок – з’являтиметься більше можливостей. Ми говоритимемо вже про обмін досвідом, а не тільки про ознайомлення з досвідом сусідів.

А поки цього не сталось, ми вчились з польських зразків, і тепер знатимемо, куди саме рухатись і до чого прагнути.

Всі фото – Нати Коваль.