«Лялька» перетворилась на Етно-джаз клуб

2 грудня, із відкриттям сьомого міжнародного фестивалю «Jazz Bez», культовий львівський рок-клуб «Лялька» змінив свою концепцію і від тепер стає притулком для джазу та фолку. Першим для фестивалю та нової «Ляльки» став екзотичний електронно-джазовий проект «Рорайна», який 2 грудня презентували Олександр Щукін, що грає на тібетських чашах та грузинський виконавець BekBekson, котрий смичком витягував неймовірні звуки з електро-гітари.
Авангардовий етнічний дизайн клубу розробляв відомий митець Влодко Кауфман. Арт-директором нової «Ляльки» став знаний львівський джазмен і музикознавець, ведучий вже легендарного радіо «Ініціатива» та організатор фестивалю «Тарас Бульба» Юрій Шаріфов.

Найближчими днями у рамках «Jazz Bez» тут проходитимуть джазові концерти львівських «Lomagos Band» та «Оркестр VITO», тернопільських «Д-Край» і «Джазова Фіра», відомих міжнародних проектів «Noah Rosen/ Trzaka Quartet», «Monorail Quartet», севастопольських ф’южн-джазменів «Fusion Orchestra» та польських «Trio Shamanovsky» і «Peter Baron Quartet».

Після «ДжазБезу» у «Ляльці» відбуватимуться: проект «Самогон» Юрія Андруховича та гурту «Карбідо», концерт давньої індійської музики від гурту «ІндіЯ», виступ російських джазменів Віталія Пономарьова та Олега Бутмана, презентація нового альбому гуцул-хоп гурту «Гуцул Каліпсо» та багато інших несподіванок.


Четверта реінкарнація

Лялька – це копія людини. З руками, ногами та іншими запчастинами… Все таке ж саме, єдине чого не можуть ляльки – це жити. Тільки наша Лялька вміє не лише жити як людська істота, але й розвиватись, відроджуватись та перевтілюватись, на що здатні далеко не всі гуманоїди. І от тепер Ви стаєте свідками її четвертої реінкарнації. Нова Лялька приходить під звуки етно-джазу світлою і багаторукою (щоб одночасно грати на саксофоні та цимбалах) постаттю. В одному її оці блиск наступного дня, а в другому – щастя минулої драйвової ночі. Її хода ритмічна і наполеглива, а вслід за нею крокують зміни.

Перші аватари

Точної дати народження, як і часу зачаття Ляльки не пам’ятає ніхто, адже було це давно, ще за царя Л.М. Гороха, далекого 1994-го. Відтоді вона була прихистком, домом, штабом, космодромом для цілої роти львівських музик, митців та пройдисвітів, які тепер визначають естетичні смаки нашого знедоленого піплу. Якщо б Лялька могла говорити, вона розповіла би про батярські гульбани «Мертвих Півнів», акустичні експромти Чубая чи перші несміливі концерти Вакарчука, а ще більше б залишила в таємниці, бо навіщо всім знати старі сімейні історії.

Лялька за свої попередні життя першою прослуховувала всю музику, під яку потім відривались наші співгромадяни. От тільки з попсою не склалось – її Лялька не любить, а може й навпаки. За свого першого пришестя, авангардова і майже родинна «Стара Лялька» була багатою на акустичні експерименти та інтелектуальну ліричну рок-музику, які сформували стереотип львівського року. На долю другої аватари Ляльки припав антирежимний політ-рок, що став музичним виразом протикучмівських виступів. А от третя трансформація Ляльки перетворила клуб на стартовий майданчик для молодих, переважно метальових та неформатних, гуртів західної України.

Як Ляльці вдається жити? Вона просто не зупиняється. Так і тепер, новим простором для лялькових експериментів стає пропаганда джазу та етнічної музики на теренах Львова і розвиток Етно-Джазового фронту на всю Україну.

Історія карми

А пропагувати є що. Як стверджують мольфари-музикознавці, корені джазу сягають не чорної Африки, а зелених Карпат. Ще здавна гуцули завважили, що вівці дояться краще, а бринза виходить смачнішою під джазові ритми флояр, цимбал та дримби. Перші джаз-бенди формувались на полонинах, де кожен був сам-собі джазменом. А восени на закликання трембіт відбувалися великі сейшени, де хизувалися майстерністю кращі гурти, серед яких були легендарні «Бубен-квартет» із Прокурави, славетні «Говерля-блюз-бенд» з Ворохти та провокативні «Курва-джаз» із Бані-Березова. Зрештою, і перша аудиторія гуцул-джазу була не гіршою від гангстерів Гарлему. Вдячними слухачами виявились опришки, які збирались слухати джазу зимовими вечорами та на свята у підпільних колибах. Найбільший розквіт карпатського джазу припав на початок 18 ст., коли цей вид музики взяв під свою опіку найзухваліший рейнджер Гуцульщини Олекса Довбуш, закохавшись у космацьку співачку Дзвінку, прозвану так за потужний вокал. Після цього практично у кожному гірському селі постало джаз-тріо, звані по-народному «троїстими музиками».

На право джазової генези претендують також і степові характерники. Вони висувають теорію, що джаз був формою медитації запорожців перед походами на Крим та заняттям під час тривалого чумакування. Джаз тоді грався на лірах, кобзах та тулумбасах. Поширення на Січі трофейних турецьких кальянів призвело до виокремлення арабік-джазу та химерних мелодій, названих ф’юженом. Свої бої завзяті запорожці починали вигуками «Дамо джазу!», після чого, навчені гірким досвідом меломанів, вороги часто кивали п’ятами. Проте, український індивідуалізм став на заваді поширення великих джаз-бендів, набагато краще розвивалась імпровізація серед одиноких бандуристів чи лірників, які гастролювали від села до села пропагуючи нову музику.

Серед істориків українського етно-джазу трапляється багато цікавих, а подекуди і неймовірних та антинаукових теорій походження цього виду музики. Для прикладу «трипільська концепція» дослідника писанок д-ра. Євстахія Грушки, «арійські студії джазу», які пов’язували пристрасть до джазу із арійською формою вух, «інопланетна версія», «теорія джазового матеріалізму» та ін. Але всі вони сходяться на тому, що перші джазові мелодії пролунали на нашій землі. Тому справа кожного свідомого громадянина –не тільки платити податки, але й дбати про відродження дідівських традицій джазу та відновлення історичної справедливості.

Перспективи нірвани

Маємо нову Ляльку, новий напрям та новий день – перспективи за нами. А в тому, що найкоротший шлях до нірвани йде через джаз, сумнівів бути не може. Отож, як казали давні трипільці «ом мане падме хум», що в перекладі означає «най всьо буде файно»!
Фото: Оксана Ключенко