"Ляльковий світ" тоне у папер-клеї
У стінах Львівського Палацу Мистецтв вшосте за чотири роки фестивалить «Ляльковий світ». Цього разу на десятиденну експозицію з численними майстер-класами, себе показати і на інших позаглядати, зібрались «Lady&Teddy» або ж простіше кажучи лялькові красуні і ведмедики, а попри них ще й валяні гремліни, довговухі тканинні кролики, тролі і ельфики з папер-клею, неповторні маґодзи, мавпенята-реборни, порцелянові панянки, панчішні персонажі, тільди і іграшки з запахом кориці чи шоколаду… Одне слово, цяцьки на усі смаки і на кожен вік.
Як зауважив на відкритті фестивалю, керівник інформаційно-мистецького центру «365», доктор мистецтвознавства Орест Голубець, «Ляльковий світ» у Львові вже не може не відбуватись, адже за шість років тут сформувалась своєрідна «лялькарська гільдія», членами якої щороку стають нові митці не лише з України, а й з-за її меж. Цьогоріч, наприклад, гостями виставки є друзі з Кишинева.
Втім попри те, що кількість учасників з кожним роком росте, а географія фестивалю розширюється – «асортимент» експозиції залишається майже незмінним. Ба більше, стрімко гламуризується. Авторських, «живих», з ідеєю робіт все менше. Натомість з геометричною прогресією збільшується вибір виробів з папер-клею, які часто і до п’ят не доростають авторській ляльці, і радше нагадують сувенірний крам, зроблений не те щоб без смаку – з присмаком галантерейщини.
Але хто шукає, той знаходить. І якщо уважно розглядатись, то в око неодмінно впаде кілька чудових авторських проектів. Наприклад, вигачкувана «Метрва Офелія» Дарії Зав’ялової, головного художника Першого українського театру для дітей та юнацтва.
– Сюжет про мертву Офелію у світовому мистецтві значно популярніший і цікавіший ніж сюжет про неї живу, – каже Дарія. – Бо живою вона була середньостатистичною придворною дамою, а коли зійшла з розуму і попливла вниз по річечці, тягнучи за собою віночки – набула вигляду всесвітнього поетичного символу сплюндрованого, але прекрасного кохання. Щоправда, у деяких варіантах – з відтінком легкої розпусти. Мене цей образ хвилює з 15 років і нарешті я його втілила…
Лялькарки з Києва Олена Коростельова та Ліна Велікая презентують порцелянові лялі, колекційну порцелянову «Асю», що стала обличчям фестивалю привезла Тамара Півнюк. Нові роботи представила львів’янка Катерина Кирилова, яка нещодавно працювала над мініатюрною копією Павла Табакова, переможця «Голосу країни» та тренера проекту Діани Арбеніної. Родзинкою експозиції стали малята-реборни. Гіперреалістичні лялькові подоби немовлят та мавпенят, які наче живі тихенько сидять на стендах та у візочках і заглядають проникливим поглядом скляних оченят у вічі відвідувачів фестивалю. Настільки реалістичні, аж мороз по шкірі…
Відома лялькарка Інна Івасюк розгорнула смачну тематику, представивши кавову і ванільну маґодзи, а також маленькі маґодзи-цукерочки з сюрпризом-гостинцем у фартушках… До речі, зліва від входу у зал розташувався цілий стенд із подібною тематикою «Кавово-ванільне ретро», де зібрані роботи для голосування на приз глядацьких симпатій.
Окремим стендом представлені дебютні роботи випускників «Школи лялькового мистецтва» – трьох майстер-класів, де люди «з нуля» навчались створювати ляльку. Учениці першого випуску школи – львів’янки Маргарита Мельник та Катерина Добрянська – кажуть, працювати з папер-клеєм, самозастигаючою глиною чи такою, що потребує запікання можуть усі, аби було бажання. У їхньому класі «школи лялькарства» були і домогосподарки і музиканти – результат хорошим був у всіх.
Й справді навчитися виготовляти авторську ляльку сьогодні може кожен, але вирости зі статуса аматора до професіонала вдається лише одиницям.
– Не часто у галереях натрапляю на майстерно виконані роботи, – розповіла Інна Івасюк. – Хотілося б, щоб українські майстри мали свою індивідуальність. Насправді ж таких художників в Україні – на пальцях однієї руки перелічити… А попсовий папер-клей, у якому потопають лялькові вернісажі є наслідком комерційних майстер-класів, де й відбувається певне нав’язування від стилю до образу… З одного боку чудово, що люди намагаються щось творити своїми руками, з іншого – прикро, що ці «рукотвори» є лише штампами.
