Лист №1, або Трішечки Фінляндії

Доброго дня, хазяйко. Цього разу пишу тобі з готелю «Ра». Проте я не в Єгипті. За вікном моєї комірчини – двір-колодязь, в який якраз «летний дождь наливает в бутылку двора ночь» (с). Сиджу і оце пригадую Родіона Романовича Раскольникова, пам’ятаєш, описуючи його помешкання, ФМ називає розміри кімнатки. Раскольников, міряючи свою убогу кімнату в дохідному будинку, робив шість кроків. У мене ніжки меншенькі і кімнатка також. А в сусідів навпроти літній дощ заливає ніч у провулок Кузнечний.

З аеропорту їхав на метро з пересадкою на Технологічному інституті, а потім пішки від метро Площа Повстання. Якого саме повстання – не розібрати.

Від міста в мене враження неоднозначні. Потішили плакати із зображенням Віктора Робертовича Цоя. А потім згадав нас, хазяйко, бува, дощ за вікном – а нам хоч би що. Сидимо в теплих шкарпетках на підлозі, в каміні потріскують дрова, а ми з тобою знай собі співаємо:

Третий день с неба течет вода

Очень много течет воды

Говорят так должно быть здесь

Говорят это так всегда

Коли за вікном транслюють зиму, можна собі заспівати:

Белая гадость лежит под окном

Я ношу шапку и шерстяные носки…

То тільки в пісні так співається, бо ж я хутряний, від холоду не потерпаю, хіба, бува, ніс мерзне.

Пітер такий загиджений (дуже це слово підходить, не запаскуджений і не брудний, а саме загиджений), що хочеться його випрати з пральним порошком. Не пратиму, збираюся до Фінляндії.

Сто вісім років Фінляндія була під Російською імперією, а фіни засвоїли тільки три російські слова: водка, тюрьма і канава. В цій країні я не вперше, минулого разу до Фінляндії їхав «Сибеліусом», це такий фінський композитор, ти знаєш. Тільки не думай, що битий небитого віз. На честь Сибеліуса названо електричку. Цього разу тягнуся автобусом, такий я в тебе мандрівний мішка.

Мав проблему з фінськими міліціантами. Виявляється, в Гельсінкі ведмедям у метро не можна. Я ж не морозиво. Поводились, правда, чемно, доставили до української амбасади, що на вулиці Вехеньютітюнтійя, відпустили і порадили ходити містом пішки – дика країна. А от про ведмежий раціон подбали, дорогою бачив багато фішшопів.

Ти знаєш, як я люблю книжки. Для мене читати – як їсти, спати, або рибалити. Тому нашвидкуруч випив у кав’ярні «Фазер» горнятко шоколаду і мерщій до книгарні. Фінська мова дуже складна, але добре, що в книжці про Мумі-троля багато малюнків, тож я в книгарні покрутився, книжечки погортав і побіг до автобуса, бо хочу ще в Турку заскочити, так перша фінська столиця називається. То я тобі, цей, ще обов’язково відпишу, що тут у мене й до чого.

Забув сказати, годують тут у готелях не дуже, я за сніданком потихеньку став ховати окрайці хліба, яблука і мигдаль. Як там удома? Напиши, чи всі живі та здорові. Чи літають ангели над Дунаєм, чи дощі у Львові?

P.S. Хоч до 19 грудня залишатися у Фінляндії не збираюся, про всяк випадок спитався тут щодо Святого Миколая. Місцеві звуть його Йолопуккі. Певно, в дитинстві фінського брата Миколая дражнили, таке чудернацьке ім’я. Тутешні прізвища всі такі: Міка і Акі Каурісмякі, Туве Янсен, Міка Хаккінен, Карл Густав Еміль Маннергейм (це чотири людини чи одна?) ... Оце не можу вибрати собі прізвище. Степан Каурісмякі,звучить?

Все, па-па, цілую, побіг.