Готуй воза взимку: Історично-полунична Білорічиця

До тепла ще далеченько. Туристичні прогулянки навколишніми достовидами почнуться лиш із приходом добрячої весни і ясного сонечка. Але вже сьогодні можна усе планувати, бо «готуй... воза... взимку!» 

Ну, мо’ не воза, а таки велосипеда чи авто, бо хоч у нас, на Прилуччині, та й на Чернігівщині загалом, туризм тільки починає розвиватися, але подивитися є на що. Наприклад, дуже гарна відома місцинка – це Густиня (Густинський монастир, шлях від нього через містки на Роменський шлях: "до Густині через гать"). Також Сокиринці (палац Галаганів, альтанка, готичний місток), Линовиця (два давні багаті парки Жевахових і Де Бальменів, збереглася вежа від арки в`їздних воріт), Прилуки (історична частина міста і артові цікавинки), Білорічиця-Вейсбахівка (Церква), Полонки (сплав по річці Удай з відвідинами батюшки і пасічника), Валки-Боршна (садиба "Зайців", Вишивана хата, Ілінський шпиль)... 

Берете з собою термос, бутерброди, фотоапарат, ентузіазм, – та й уперед. Інфраструктура туристична не стане важкою для кишені подорожуючого, оскільки, наприклад, пасічники і власники залених садиб настільки ще не звикли до туристів, що  не дуже мають сувенірів та іноді забувають мед на продаж виставити, коли група приїжджає. Тож для невибагливих – ідеально!  

Почнемо з села Вейсбахівка, воно ж Білорічиця. Вперше село згадується в 1629 році. У 1717 році Білорічицю купив граф Вейсбах. Власниками села були й офіцер Ізмайлівського полку О.Гампф, полковник І.Корбе, дім якого відвідав Тарас Шевченко разом з Яковом де Бальменом та братами Закревськими. Т.Г.Шевченко написав у селі лист до М.Маркевича, тим самим залишивши слід про себе і про село Білорічицю в місцевій історії. 

А ще знаменита Білорічиця тим, що з 1873 року вона була власністю О. Волконської-Рахманової – доньки декабриста О. Волконського. У 80-х роках ХІХ ст. Рахманови побудували всі житлові будинки.

Художник Володимир Бабак, що родом із Прилук, розповідає:

– Моя бабуся прожила сто один рік. Вона знала ще Рахманову, поміщицю села Білорічиця. Згадувала, як пані зазвичай сиділа в кріслі, покритому пледом і читала книжечки французькою, – мабуть, романи. Поруч, в центрі столу, стояв величезний «Кобзар» Тараса Шевченка в срібному окладі. Бабуся це згадувала, коли їй самій було вже вісімдесят років. Казала, що в кого про таке видання «Кобзаря» не розпитувала, ніхто не знав. Очевидно, пані собі персонально оклад замовляла. Мала Рахманова велику повагу до Тараса Шевченка.

Прадід часто мою бабусю ще малою до Рахманової в панський двір посилав у різній справі. А вона туди ходити не любила. Розумієте, Рахманова й сама кульгавою була, і худобу у себе тримала дивну: теля з двома головами, курей-качечок кульгавих – опікувалася такими, як сама. А люди ж по-різному на таке мислять: хто віддасть господині Рахмановій і свою неповносправну худобинку, а хто й забобони які придумає. 

В 1945 році село Вейсбахівку перейменували на Білорічицю. По суті, тільки зробили переклад з німецької. У Білорічиці жив і працював Олександр Юлійович Ягно – архітектор, художник і майстер художньої кераміки. Це за його проектом збудовані палац, готель, флігель, пекарня, церква у маєтку Рахманових. Палац і флігель розписував художник В.М. Соколов, товариш О. Ягна по навчанню. 

Зберігся у Вейсбахівці якраз отой флігель шикарної колись панської садиби. В ньому зараз відкрито церкву. Батюшка там веселий і гостинний, родом із Галичини і він, і його дружина-матушка, то у церкві крім майстерного зовнішнього розпису ще багато гарних вишиваних рушників на іконах всередині храму.

У Вейсбахівку-Білорічицю добре їхати на початку літа, коли соковиту полуницю місцеві господині при дорозі на продаж виставляють. Буде мандрівка три-в-одному: і цікаво, і корисно, і смачно!

Крім власних вражень, добра частина інфи взята з сайту Pytour.Com.Ua