Любко Дереш підкорює неприступні фортеці української літератури!

Приїзд у Кіровоград знаного сучасного письменника Любка Дереша, можливо, не став подією визначного значення для нашого міста, проте для тих молодих (подекуди й не дуже) людей та шанувальників сучукрліту зустріч з цим автором та директором видавництва „Дуліби” Мариною Гримич, що відбулася 5 вересня у Кіровоградському педуніверситеті, запам’ятається надовго.


Адже нечасто у Кіровограді гостюють популярні сучасні літератори. І от видавництво „Дуліби” після травневого презентаційного туру нової книги Дереша „Намір!” великими містами (Дніпропетровськ, Одеса, Львів тощо), на початку вересня вирішили презентувати книгу й у „білих плямах” на карті українського книжкового ринку, справжніх „неприступних фортецях” для української книги як Черкаси, Кіровоград, Запоріжжя, Маріуполь – принаймні так говорилося у прес-релізі.

Проте, кіровоградська фортеця для українських книг виявилася не такою вже й неприступною, адже видавцям вдалося домовитися про продаж своєї продукції у двох місцевих книжкових магазинах (скільки є – стільки є!). А у „Букві” гості з радістю констатували наявність книжок видавництва. Марина Гримич перед українським стендом звернулася до чарівної дівчини-продавця, аби книги Дереша поставити на видному місці, оскільки, мовляв, він „найпопулярніший серед молоді письменник”. Дівчина ввічливо погоджувалася, анітрохи не бентежачись тим, що ця „зірка літератури” стоїть за кілька кроків від неї і гортає „Занимательную наркологию”.

Хоча одразу маю зазначити, що Любко не вживає жодних наркотичних речовин (ані легких, ані важких), у чому щиро зізнався під час зустрічі. До того ж у побуті та у спілкуванні у Дереша не помітно жодних ознак „зоряної хвороби”, хіба що він категорично не любить фотографуватися з прихильниками, мотивуючи свою відмову тим, що він не пам’ятник, щоб на його тлі робити знімки.

Актовий зал, де відбувалася презентаційна зустріч, переповненим назвати не можна було, але те, що зібралося десь із півтори сотні зацікавлених слухачів, серед яких були не тільки студенти педуніверситету та інших навчальних закладів міста, але й викладачі КДПУ, можна стверджувати певно. Вже під час виступів ректора Кіровоградського педуніверситету Григорія Клочека та Марини Гримич, котрі обмінялися взаємними компліментами щодо візиту й прийому почесних гостей, на столі зібралася чималенька купка записок із запитаннями. І коли слово взяв винуватець події, то він навіть не починав читати фрагменти „Наміру!”, а одразу взявся спілкуватися з аудиторією.

Сказати, що запитань було багато – це нічого не сказати. Дереша закидали питаннями різного ступеня провокативності, що містилися як у записках, так і ставилися „вживу” з місця. Найповажніше ставлення у гостя викликали ті, що ґрунтувалися на змісті його творів, особливо останнього. Думаю, сам автор був шокований кількістю такого роду запитань, а разом з цим втішеним такою увагою до власної творчості у місті, яке вважається „білою плямою” для української книги.

Із самого початку Любко Дереш заявив, що не прагне бути лідером покоління і нікого за собою не тягне, а його книги мають підштовхнути людину зробити свій власний вибір у житті. На запитання про свою роль у сучасній літературі письменник категорично сказав, що взагалі не грає у рольові ігри з літературою. З приводу творчості, Любко зазначив, що не соромиться роману „Намір!” навіть перед майбутніми онуками, а у своїх книгах завжди розповідає про розумне, добре вічне, але у власній інтерпретації. І що цікаво, на відміну від інших літераторів сьогодення він не проти, аби його твори включили до шкільної програми, адже, за словами Дереша, це змусить більше читачів купити його книги.

Світлина - Ольга Закревська