Маріанна Малина в Марганці
Школу №10 міста Марганець я відвідала на запрошення Олени Анатоліївни Жадько. В школі було організовано щось на зразок «круглого столу» з вчителями, для обговорення роману «Фіолетові діти».
"Круглий" стіл
До цього часу я зустрічалася, в основному, зі студентами та учнями (власне, на цю аудиторію і розрахований роман), тож мені було неймовірно цікаво дізнатися, як сприймається книга з іншого боку «барикад», тобто, вчителями.
Мабуть, мої «Фіолетові діти» таки зачепили педагогів «за живе». Обговорення роману вчительським колективом було досить бурхливим.
Перш за все, я впевнилася в тому, що тема взаємовідносин «учні-вчителі» є вічною. Актуальною виявилася і тема «інших» дітей (маються на увазі не надможливості).
Сучасні діти дійсно «інші», вони живуть у новому техногенному світі. Чи віддалило це їх від дорослих? Як не дивно, вчителі більше нарікали на те, що дистанція «батьки-діти» зменшилася. Це, на їх думку, є негативним явищем. Бо, зазначали вони, погано, коли батько з сином разом п’ють пиво. Де ж тут взятися авторитету? Такі «панібратські» відносини, запевняли педагоги, переносяться й на вчителів і останні вже не мають тої ваги, що мали раніше.
Також виявилося, що вчителям важко не скільки з дітьми, скільки з їхніми батьками. Батьки часто-густо сприймають вчителів вороже і не розбираючись в ситуації, стають на бік дітей. Можливо, батьки колись були пригніченні шкільною системою, і до цього часу борються зі вчителями? Якщо так, то це (як і розпивання з дітьми пива), говорить про неабияку інфантильність таких дорослих.
Несподіваною була для мене обіцянка «мовниці» розробити план проведення уроку по вивченню роману. Мені це, звичайно, полестило, я людина слабка. Аби тільки дітей не дуже мучили… Втім, вчителька виглядала доволі доброю і я маю надію, діти не дуже постраждають.
Маріанна Малина підписує книгу, вчителька мови — праворуч
Не обійшлося і без курйозних запитань. Наприклад, мені закинули, що я використовую в романі прізвиська, які учні «ліплять» до вчителів. Звісно, Гюрзою чи Карбідом бути не дуже приємно… Але ж прізвиська були, є і будуть, така, як-то кажуть, правда життя.
Ще запитання з цієї серії: «Чи вважаєте ви всіх вчителів «запліснявілими»?», «А чи варто книгу показувати учням? » і навіть: «А може краще написати про хороших вчителів і хороших учнів?»
Попри те, що я зустріла в марганецькій школі надзвичайно душевних людей, які дійсно вболівають за дітей, я думаю, що все ж таки не буду писати про хороших вчителів і хороших учнів. Чому? Бо ще одна безперечна правда життя полягає у сентенції: «Немає конфлікту, немає роману». А конфліктів (на жаль? на щастя?) в школах вистачить ще не на одне покоління писак. Бо непрості відносини «діти-дорослі» — тема вічна.
Ліворуч — Олена Жадько, за нею Маріанна Малина підписує книгу
Велика дяка за цікаву зустріч Олені Анатоліївні Жадько (директору школи), всьому вчительському колективу, бібліотекарям (шкільному та міському) та шкільному психологу (що порадувала мене словами про те, що я точно змалювала її професію), а також усім представникам ЗМІ, що були присутні на заході.
ФІОЛЕТОВИЙ ПРОСТІР
У фіолетовому просторі
Життя примарне, мов туман
Ще вчора діти, а сьогодні вже дорослі
Хоча в душі залишились такі ж, як там.
Наївна вчителька, як дівчинка маленька,
Прийшла в цей світ не знаючи його,
Раптово зустрічає тут того,
Хто сам навчить її любові та терпінню.
Добро та зло переплелись в душі
Не зрозуміти, як і що робити?
А так бажається спокійно жити,
Не думаючи що воно та де.
Сьогодні вчитель – завтра учень,
Сьогодні друг – а завтра ворог злий.
Навіщо це? Чому цей путь такий
Важкий, чому такий болючий?
Фантастика реальністю повна,
Сюжетна лінія закручена цікаво.
Пізнання шлях як битви слід кровавий
Сіяє все ж таки відлунням світла та добра.
Майбутнє виглядає із-за рогу.
Поглянь, якого кольору воно?
Ї фіолетове у рамку ставлю скло,
З минулого щоб бачити дорогу.
Цей твір дуже суперечливий як на мене. Я б не сказав, що він дуже поганий. Прочитв із захопленням, але тільки через те, що хотів знати чим усе закінчиться. Великого естетичного задоволення не отримав. Просто книги, які читав до Фіолетових хотілося розтягти на цитати, афоризми, а тут всього пару оригінальних думок.
Якщо чесно, то порівнюючи першу книгу із другою, то вона ще дуже і дуже оригінальна. Адже книга наступна: Випалений шлях, дуже подібна(хоча, що я говорю, там сюжет такий же, якщо не рахувати фабули) до історії Гаррі Поттера. Також не сподобалася лексика: багато русизмів (райдуга, порча, кружка та ін. і ще, не зрозуміле і ніде не чуване слово ЧІЛКА, я інтуїтивно здогадався, що це з рос. челка, але в укр. мові відповідника немає, використовують слово: ЧУБЧИК).
Трістане, ви демонструєте власне невігластво. Сжет той же самий, а фабула інша?!
Зазирніть у словник: "Фабула -- чинник сюжету, його ядро, що визначає межі руху сюжету в часі й просторі; розповідь про події, змальовані в епічних, драматичних, ліро-епічних, на відмінну від самих подій -- сюжету твору." Які події у творі "Випалений шлях" подібні до Гаррі Поттера?! Сюжет і фабула відмінні. Тільки й те, що там теж згадується школа. Але вона зовсім не "магічна", як у ГП.
А за пару оригінальних думок вже треба подякувати авторці. В сучасній українській літературі це досягнення. Зрештою «Фіолетові діти» та «Випалений шлях» — це пригодницькі книги для підлітків, а не філософські трактати. І написані, на мій погляд, дуже талановито. Не відірватися. Дай Бог нам більше такої літератури! Мене дивують люди, яким аби обісрати (даруйте за слово) щось гарне. Гарним треба пишатися!