Марина Гримич в полоні Бердичева!

Відома українська письменниця, етнолог та видавець Марина Гримич 3-го вересня відвідала чудове містечко Житомирської області Бердичів. Місто обрано не випадково, оскільки останній роман письменниці «Фріда», саме про Бердичів та бердичівлян. До приїзду письменниці готувалися, по місту висіли афіші, програма складалася одразу із кількох зустрічей: з пресою, з читачами, з спортсменами та мерією міста, але, не забігатиму наперед.

Восьма година ранку, Київ. Бусик вирушає в Бердичівському напрямку – всередині, журналісти-книжники та, власне, сама Марина Гримич. Впродовж усього шляху до Житомира, Марина розповідала про свій твір, про те, як їй вдалося написати роман про Бердичів, побувавши там лише один раз. Виявляється, пані Марину, корінну киянку, в дитинстві не оминули комуналки, а співмешканцем якраз і виявився чоловік із Бердичева. Дитячі спогади, фантазія, пошуки архівних матеріалів – все це вилилось в один твір. Їхати до Бердичева – 180 км й лише в самому кінці я дозволив собі трошки додивитись ранковий сон, як ми вже в замку князь Тишкевича XVІІ ст. До речі, в Бердичеві 25 архітектурних пам'яток, які виразно свідчать про велику історичну спадщину міста. Унікальні пам'ятки XV - XVІІІ ст.. представлені у Бердичівському історично-культурному заповіднику.

Коли ми під’їхали, на нас вже чекали шановані пани з адміністрації, мерії, з якими ми пішли дивитися на музей. Що ж, це вражає, першопочаткове враження, що Бердичів – це суто єврейське місто не підтвердилося, оскільки на весь музей лише один невеличкий стенд розповідає про життя цієї меншини на території Бердичева.

Часу обмаль, тому нас практично відразу ведуть до великої зали, в якій яблуку ніде впасти. Зустріч з письменницею пройшла напрочуд вдало, хоча місць не вистачило, люди стояли, все рвучись подякувати пані Марині за книгу. Надзвичайно вразило те, що безліч людей, від школярів, до 90-річних пенсіонерів цитували «Фріду» напам’ять, це просто незабутній перфоменс, такі аудиторії жоден автор не збирає, навіть у Києві. Як виявилось, роман Марини Гримич цитували на радіо, уривками друкували в місцевій газеті, яку, також на диво, усі читають. Після одкровення і зізнання в любові до бердичівлян, авторка приступила до роздачі автографів, що затягнулося на як мінімум пів години.

Далі – Костьол Святої Варвари, який було споруджено у 1759 - 1781 роках. 14 березня 1860 р. в костьолі, який діє і в наш час, вінчався із графинею Евеліною Ганською великий французький письменник Оноре де Бальзак, після відвідин якого – прес-конференція: особисто я занотував обіцянку М. Гримич написати роман про Київ для киян. Цікаво для порівняння, чи організують в столиці хоч щось. Навряд. Виходить, Бердичів, провінційне містечко, розвивається, а Київ як культурна столиця – відмирає. До речі, Бердичів розвинений і фізично. У місті є мережа закладів, які займаються розвитком спортивно-масової та фізично-оздоровчої роботи. В місті є 2 стадіони, критий плавальний басейн, дитяча юнацько-спортивна школа та дитячо-юнацький клуб фізичної підготовки. Загалом культивується 18 видів спорту. Щорічно проводяться Міжнародні змагання з стрибків у висоту на приз В.О. Лонського, які включено до офіційного календаря Міжнародної федерації легкої атлетики, а також Міжнародні змагання з боксу серед юніорів на приз Володимира Кличка.

Славу міста творять люди і славиться місто своїми людьми. Бердичів шанує своїх уродженців і жителів, визнаних діячів культури, науковців, героїв - захисників, спортсменів, трудівників. Історія Бердичева збереже імена Тишкевичів, Радзивіллів, Дж.Конрада, Шолом-Алейхема, цадика Леві Іцхака, В.Гроссмана, Г.Богуна, майстерність А.Залевського, чарівні пісні Олеся Коляди. Пан Мазур, мер міста, пообіцяв, що Марина Гримич стане однією з цих творців, а точніше вже стала.

Невеличкий екскурс містом – і ми вже виїжджаємо назад – до Києва. Побажання «на добраніч» (кілька годин здорового сну після такого обсягу вражень – річ необхідна) у автобусі й сподівання на те, що наш сон не розділить водій, а за вікном – лишаються безкраї українські степи, про які ще писати і писати, якими ще подорожувати і подорожувати.

Світлини – Наталка Катериненко