Брати Капранови влаштували вечір інтелектуальної імпровізації
Українські письменники Брати Капранови взялися ловити київську рибну інтелігенцію на гачок з назвою «Вечір інтелектуальної імпровізації». Гачок виявився досить гострим, і у залі Культурно-Мистецького центру Києво-Могилянської Академії, що на вулиці Іллінській, вільних місць не було.Як з’ясувалося на вході, імпровізація буде тісно зав’язана на новій книжці організаторів дійства - «Закон Братів Капранових». Там же, на вході, стояв один з братів і роздавав ці книжки. Пізніше пояснили, що два варіанти палітурки були створені не просто так, а, за словами Капранових «для тих у кого штани біло-червоні і для тих, у кого вони біло-блакитні». Відповідно до кількості розданих книжок певного кольору брати побудують свою діаграму електоральних симпатій напередодні виборів.
До самої імпровізації запросили поважних гостей-інтелектуалів: Сергія Грабовського, публіциста і політолога, Андрія Куликова, ведучого «Свободи слова» на ICTV, Богдана Бенюка, народного артиста України, Дмитра Чекалкіна кіноактора та гумориста і режисера Михайла Іллєнка. Крім того, в обговоренні активно брали участь охочі з залу, для яких працював спеціальний мікрофон. Музичним супроводом вечора займалася переможниця всіх можливих міжнародних джазових конкурсів Маша Портнікова.
Теми для розмов були вибрані з книжки «Закон Братів Капранових». Спочатку говорили про долю культури в Україні та інтелігенції, як носіїв цієї культури. Про те, що політика та економіка витіснила «нещасну культуру» з людського побуту, а «нещасна культура» ще не навчилася боротися за місце під сонцем. Ця перша імпровізація була за одним із Капранових і Чекалкіним. Нагадувала розмову за чаєм – обмін думками та анекдоти, багато позитивних емоцій на сцені і в залі, багато політичних жартів. Дискусії, тим більше суперечки, не було.
Друга тема була гострішою, «Про Табачника, Гітлера та українську національну ідею». Вже інший Капранов і Сергій Грабовський розмірковували над тим, що ховається за цим, таким вживаним і таким незрозумілим словосполученням «національна ідея». Всі про неї говорять, вигадують її, але ніхто розумно не може пояснити що це таке. Національна ідея за уявленням Табачника, яка формулюється одним словом – «Добробут», інтелектуалам чомусь не сподобалась. Тут була дискусія і багато охочих висловитися з залу.
«Українська мова – це не хрін моржовий». Як запевнили брати Капранови перед початком третього раунду – там де говорять про мову, говорять емоції і без суперечки не обійтись. До мікрофонів запросили Андрія Куликова, Богдана Бенюка і Юрія Іллєнка. Розмова вийшла насправді цікавою і гострою. Попри всі модераторські здібності Куликова, його самого втягнув у суперечку Бенюк. Іллєнко спостерігав, і виконував роль більше властиву для Куликова у його «Свободі Слова».
Зал слідкував за подіями на сцені як за футбольним матчем, ніхто не знав у чиї ворота заб’ють наступний гол, як себе поведуть рефері і чи не викличе це бійки у фан-секторі...
На слово «інтелектуальний» прийшла повна зала людей. Це означає, що скучили за розумними розмовами, що набридло знаходитися у трикутнику «політика-курви-футбол». Дві з половиною години всі імпровізували. Ми ж не анекдоти розказували і не голі дупи показували. Якщо чесно, були здивовані на такий попит.
По закінченню імпровізації журналістам «Сумно» вдалося впіймати Юрія Володарського, літературного оглядача журналу ШО і редактора рубрики «Культура» в «Газеті 24» та Андрія Куликова, учасника імпровізації.
ЮРІЙ ВОЛОДАРСЬКИЙ:
– На самом деле любопытная идея, но ребята, собрали единомышленников, никто вам против ничего не скажет. Все хлопали, все за. Это все скучно и непродуктивно. Приезжайте в Донецк, поговорите там, сделайте так, чтобы была дискуссия, а здесь все ура-ура. Нет диалога.
АНДРІЙ КУЛИКОВ:
– Київ – ніби-то російськомовне місто, чому на такий вечір приходить публіка, яка створює таку однопланову атмосферу?
Київ завжди був осередком української мови, так само він був осередком російської культури. І унікальність Києва в його цілісності, що він з’єднує ці дві культури.
– Що вирізняє інтелектуала від сірої маси?
Інтелектуал – той, хто може сказати про себе – я інтелектуал, але в той же час сумніватися. Практично всі ми є інтелектуалами, можливо хтось просто не знає цього слова. Доки буде вестися мова про сірі маси, доти вони і будуть. Сірих мас нема. Маси є, але вони складаються з мільйонів різнокольорових цяточок-мозаїк, і коли ми примружуємо очі і дивимось на них всіх – ми бачимо сіре. Просто люди за якихось причин не опинилися тут.
ДМИТРО КАПРАНОВ
– Це був вечір інтелектуальної імпровізації, що, на вашу думку вирізняє інтелектуала поміж інших людей?
Ну, ми не любимо цього слова "інтелектуал", тому що це начебто людина хвалиться. От «Я інтелектуал», хто може сказати? Мохамед Алі сказав: «Я найсильніший», шкода не сказав шо найрозумніший. Інтелектуал – слово підозріле, тому ми, коли говоримо слово інтелектуальний, то це характеристика процесу. Взагалі, найцікавіше у цьому вечорі – це момент щирості колективу, коли бачиш у залі не глядачів, а таких точно людей як ти.
– Тут із залу лунали тези про те, що Київ, нібито, російськомовне місто і разом з тим про те, що зібралася така монолітна аудиторія проукраїнсько налаштованих однодумців. Як ви думаєте, чому в такому місті як Київ, на назву «Вечір інтелектуальної імпровізації» зібралася така аудиторія?
Ну, ми любимо міфи за те, що вони самодостатні. Їх не треба доводити, їх не треба ілюструвати. От є міф про те, що в нас є російськомовний південь. Ми виросли в Очакові, Миколаївської області. Тут недавно була повінь в Новій Одесі, це прямо біля Миколаєва, так там вимушені були і Шуфрич і прем’єр говорити українською тому що всі люди говорять українською. От вам і міф про російськомовний південь. Те ж саме і з Києвом.
Київ – досить велике місто, і кожен його будує собі сам. Є вулиці, на яких ми буваємо досить часто, які входять в наш Київ, є вулиці, які не входять в наш Київ, і є люди, які в нашому Києві не живуть. От, наприклад, мер Черновецький – нема такої людини в нашому Києві, так? А от ті, які сьогодні були в залі – вони є в нашому Києві. Київ – достатньо велике місто, для того шоб кожен міг зробити собі його таким, яким він йому подобається.
Ми, наприклад, практично не чуємо на вулиці в Києві російської мови. От останнім часом, особливо, стало в Києві дуже багато української. При чому, стали говорити такі-ііі фіфи, такі ходять дєфки, там спідниці по вуха (показує жестами дєфок) і такі вже гламурні нема куди клейма вставити. І ти підходиш і чуєш, що вони говорять між собою українською. Так що, все залежить від того, що ти чуєш.
Коли в нас народилися діти, на вулицях було дуже багато людей з колясками, тому що ти їх вирізняєш. Хоча народжуваність тоді була в Україні ніяка. Коли дружина вагітна – вирізняєш вагітних. Раптом увесь Київ стає вагітним. Просто так влаштоване наше око, тому давайте будемо цим користуватися. Давайте вигадаємо собі свій світ і будемо в ньому жити.
– Ми дійсно сьогодні багато займалися різним вигадуванням. От, скажімо ми вигадаємо національну ідею. Тоді чи потрібно нести її у народні маси і якщо так, то як ви збираєтеся це робити? Адже сьогоднішні інтелектуали це певна групка людей про яких зазвичай мало чути, які сидять тихенько і варяться у власному казані. Якщо вони дійсно потужні, то чому вони не зробили якогось глобального перевороту в суспільстві?
Інтелектуали – це маса, яка вибухає як уран, просто певна критична маса потрібна. Від дев’яносто першого до двотисячного року в Україні не випускалося книжок взагалі. Виросло покоління, яке не тримало книжок в руках. Це покоління зараз вчиться на другому-третьому курсі. Хто жив у великих містах тому ще пощастило. Ми в районному центрі зростали, ми знаємо, там взагалі нема книжок. Там голодомор. І сьогодні ми їмо наслідки голодомору, інтелектуального голодомору, який панував десять років в Україні. І тільки сьогодні ми побачили критичну масу й те, що тут відбувалося – це і був процес накопичення критичної маси. А от коли вона накопичиться... Ми не впевнені, що потрібен переворот...
– Які тоді конкретні поради?
Ми не бачимо цього бо у нас у Верховній Раді із 450 людей 449 йолопи...
– Що ви тоді радите? Потрібно привести у Верховну Раду НЕйолопів?
Ні, треба тиснути на цих йолопів, щоб вони під нашим впливом впроваджували наші ідеї. Наша з вами робота – створювати ідеї. Це наша з вами робота, ми – інтелігенція. Вони не можуть виробляти ідей. Так як хтось виробляє вугілля, бензин – ми виробляєм ідеї. Більше того, ми повинні зробити їх привабливими. Так як сік "Сандора" – робить кольорові етикетки, так і ми... Щоб ці ідіоти їх купували. І ці ідіоти їх куплять, бо це їхня робота. Наша задача – взяти їх за горло і заставити купувати найкращі. І це наша задача, бо ми – виробники ідей.
Фото: Сашко Костінський