Мій тиждень наївного мистецтва

Все почалося походом до галереї-сусідки на «Новий наїв» і, певно, саме це визначило моє сприйняття на тиждень вперед. Бо потім трапився мені просто геній Василь Васильців, а ще згодом примусово-добровільне вдивляння в Україну, яка має талант. А потім настав понеділок – саме час обміркувати це все.

Отже, спочатку був портрет психоневролога Павука пензля хірурга Олександра Луценко-Бабана в «Я-галереї». Цей портрет не має поняття про пропорції, композицію, традицію і школу, він не підозрює про існування Великих Художників і Борців із великими художниками. Але це був портрет саме психоневролога. Його можна було навіть не підписувати – всі симптоми професії вписані в кожну риску, всі деталі співіснування з цією людиною можна прочитати в одному зображенні.

А ще був портрет Горіка, кардіоневролога, Алли й інших порядних людей. Портрети від пана Олександра не вимагають строгості лінії, як цього вимагає хірургічний жест. Але кожен із цих портретів цілісно є діагнозом того, хто зображений на них, і хто дивиться на ці портрети.

Була там сентиментальна хроніка (пост)радянського побуту від музикантки Ірини Гаршиної. Ми – сноби, циніки і розумники можемо не сприймати таке мистецтво, але воно відбулося і відбувається без нашої участі. І те, що воно з‘явилося в столичній галереї – це не просто наше зазіхання на автономність такого самовираження. Це нарешті спроба усвідомити, що в мистецтві, окрім снобізму, ще залишилось місце для щирого, незаангажованого самовираження.

Утвердитись у цій думці мені допомогла ще одна подія, яка для багатьох такою не називалася. Адже творчості Василя Васильціва вже кілька років, він вже наплодив незлічену кількість альбомів, можливо тому на його концерті в «44» було не так багато людей. Та, певно, мені особисто треба було сходити на його концерт саме в цей час – після думок, висловлених в попередньому абзаці.

Геній презентував глядачам і журналістам своє нове мультимедійне творіння «Дуже близько», хоча я ще три дні співала інший шедевр: «Комп’ютер, інтернет - це кльово! Це просто суперово!». Я можу сто п‘ятнадцять разів повторювати про стьобне своє ставлення до творчості цього галицького підлітка, кепкувати з його сіреньких штанців, з його абсолютної відсутності голосу та слуху, з його танців і замріяного погляду. Проте я захоплююся його відсутністю гальм! Він використовує мій цинізм у своїх наївних цілях. Стрибаючи і самозаводячись під його мінусовочку, я дозволяю йому реалізуватися. Я вірю йому - він не перетворює це на технологію.

Бо наїв – це нова форма маніпуляції, маніпуляції снобами, циніками і розумниками. Це тріумфально довели піарщики столичного мера – альбомом Чернівецького вони купили київську публіку оптом, задешево, одним махом. Як колись пенсіонерів гречкою і простроченою тушонкою. Вони використали це нове захоплення, поки розумники ще не встигли його усвідомити.

Так само наїв перетворили на телетехнологію. СТБ запустив шоу «Україна має талант». Покупний формат має всі шанси прижитися на українських теренах – амбітних дурнів тут ніколи не бракувало. А ще й мільйон гривень примусив їх забути про гальма – вони пачками повалили в телевізор. Тітоньки, які пишуть вірші, дядєнькі, які копіюють шуфутинських і кругів, мрійники, які хочуть вирішити проблеми планетарного масштабу, мамочки, які виштовхують своїх ненаглядних чад якщо не в порнобізнес, то хоча б на телешоу. Людей, які готові оприлюднити свій ідіотизм лише в Одесі назбиралося на дві години запису. Що буде в Донецьку чи у Львові я навіть боюся уявити. Але головне, що циніки, сноби і розумники будуть це дивитися - щоб потонути у телехвилях власної зверхності (піднімаючи каналу рейтинг).

Сьогодні, в понеділок, 6 квітня останній день роботи виставки «Новий наїв» в «Я-галереї». От зараз поставлю крапку і піду туди - відпочити від технологій.