Місько Барбара: «Кримінальні сонети» «Півні», Андрухович і Нік Кейв придумали, сидячи за чаркою»
«Jestesmy tu, jestesmy tam...», – такий своєрідний гімн, за твердженням одного українця, співають бомжі у Варшаві, декларуючи тим самим власне бачення свободи і засвідчуючи неодмінну приналежність до громадянського суспільства. Пісню «Мертвих Півнів» «Аnd Everybody Fucks You» також можна вважати не лише самобутнім гімном усіх українських політиків і секретарок, а й піснею-протестом проти засилля музичного мотлоху, від якого трясе і розриває наш музичний простір на шматки.
Останні кілька місяців, блукаючи просторами Інтернету і читаючи музичну пресу, складається враження, що в Україні народилась, а точніше, відродилась нова ватага. «Мертвий Півень» ще ніколи не був таким живим та жвавим! Запис двох нових платівок – «Мертвий Півень. Вибраний народом» та «Кримінальні сонети», вибухова презентація їх у Львові, тур Східною Україною на підтримку обох дисків, а ось тепер і запис та видання нових відео-робіт і повноцінного DVD «Мертвого Півня»! Перша спроба фільмування «Півнів» наживо відбулася ще у 2006 році у луцькому пивному клубі «Майдан». На щастя, історія мала продовження, і цього року: 24-го травня, під час концерту в «Майдані», злапавши одне одного в палкі обійми, сім відеокамер, оператори, освітлювальними та звукорежисери, шалена і зголодніла весняним музичним авітамінозом публіка створювали атмосферу для DVD найрокенрольнішого українського гурту.
Місько, практика запису «вибраних» альбомів в Україні не нова, такі платівки слухачі, як правило, люблять найбільше. Хоча, на жаль, є й інша сторона медалі – почасти чиїсь меломанські потуги обмежуються такими ось «зе бестами». «Півнів» така перспектива не лякає?
– Ні, не лякає. Я думаю, що це абсолютно некерований процес, до того ж він часто набуває і зворотного характеру, коли когось прослуховування такого ось «вибраного» диску надихає на намагання копнути глибше, звернутися до дискографії гурту чи виконавця; зі мною таке теж частенько траплялося, тому я думаю, що це усе дуже особисті речі, якщо людина цікавиться музикою і їй щось сподобається, одним записом вона навряд чи обмежиться. Хороша музика – це своєрідний наркотик, до того ж, майже цілком безпечний.
Розкажи, будь ласка, у кого виникла ідея відібрати кращі речі «Півнів» саме шляхом відкритого голосування на вашому сайті і таким чином прислухатись до «гласу народу»? До того ж, ви ще й вирішили записати усі пісні наживо.
– Наскільки я можу відтворити хронологію, то ідея зібрати таку компіляцію з’явилась у самого народу. Відповідно, виникла думка влаштувати в Інтернеті відкрите голосування. В процесі ми зрозуміли, що не можна зібрати усі ці речі, склеїти і видати диск, а що це має бути якась така спеціальна подія, акція. Звідти ж виникла ідея влаштувати концерт і записати усі ці речі наживо, саме тому, що вони вибрані народом – записати їх з народом.
Чи був для вас очікуваним результат цієї вибірки? Деякі з обраних не настільки широко відомі, як, наприклад, пісні з «Шабадабада» чи «Пісень Мертвого Півня».
– Це справді так, для нас було трохи несподіваною така велика кількість голосів за найстаріші речі. Хоча, не скажу, що це була неприємна несподіванка.
«Коли ти смієшся» твого авторства, для прикладу, так?
– Так, це було страшенно несподівано, бо, скажімо, «Коли ти смієшся» чи «Ми помрем не в Парижі» ми вже років п’ятнадцять не виконували на концертах і, відповідно, якесь із тих поколінь, яке приходить на наші теперішні виступи, може і не знати про існування цих пісень. Але, виявляється, знають, люблять. І слово в слово повторюють, підспівують.
Напевно, саме через те, що вибрали дві вищезгадані речі, ви запросили до участі у цьому проекті Кашу Сальцову, вокалістку «Крихітки Цахес»?
– Так. З Кашею воно якось так досить несподівано вийшло. Вирішили її запросити і вона увійшла у це все дуже легко і красиво, так, наче вона і раніше це все робила. Просто фантастично заспівала, зрештою, на записі це все відчувається. Те, що Каша робить зі своїм гуртом, відрізняється від того, що робимо ми. Це був несподіваний дует, але, як виявилось, дуже вдалий. Цілком можливо, що при записі якихось нових речей ми запросимо її ще раз і вона не відмовиться.
Цікаво, а як Ярка відреагувала на такий експеримент?
– Чесно кажучи, я не знаю. З того часу, як відбувся концерт, ми постійно перебуваємо в русі, купа справ, купа поїздок і нам з нею якось не випадало бути в контакті. Хоча я підозрюю, що, скоріше за все, Ярка знає, тому що вона слідкує за подіями і нашим музичним життям. Я вважаю, що вона може бути цілком спокійною в тому сенсі, що в тому самому Інтернеті є купа прихильників виключно Ярчиного виконання і вони більше нікого не хочуть чути і нікого більше не сприймають. Насправді право на життя мають обидві версії, вони існують паралельно і мають свою цінність.
Наскільки ви залишились задоволеними якістю цього концертного запису?
– Не на 100%, але нам сподобався результат. Сам концерт був фантастичний, фантастичні були усі, хто туди прийшов, тим паче, що це такий столичний клуб, «Докер Паб» – потрапити туди вартує багато часу, адже він знаходиться не в центрі міста. Звичайно, є якісь зауваження, але вони ж бувають завжди, без цього ніяк. Насправді усі залишились задоволеними – і публіка, і ми, було дуже гарно.
Тепер кілька слів щодо вашого другого альбому. Проект досить-таки концептуальний, адже вірші, колись об’єднані в окремий цикл, тепер стали пов’язані між собою ще й музично. Плюс ви запросили до участі в записі Юрія Андруховича, який відкатав із вами тур східною Україною. Чи обійшлося без професійних ревнощів і як ти оцінюєш вашу теперішню співпрацю? Те, що Андрухович робить із «Карбідо», насправді дуже відрізняється від того бачення, яке мають «Півні».
– Так, ми ставимось до створення нової музики не настільки ретельно, як поляки з «Карбідо». Як правило, усі записи відбуваються дуже швидко – тоді, коли нам трапляється зібратись разом, обмінятись кількома ідеями і відразу приступити до роботи. Так було і цього разу. Юрко записував свої партії окремо на студії (перед кожною піснею Андрухович читає однойменний вірш). А потім усе це поєднали. Вийшло досить «нєхєрово», як сказав сам Юрко. "Насправді усі ці кілька років ми не можемо без Андруховича, а Андрухович без нас. Цілком можливо, що лише одними «Кримінальними сонетами» не обмежимося, і наша багаторічна творча співпраця виллється у створення ще однієї або ж кількох подібних акцій. Але для цього він повинен стати повноцінним учасником «Мертвого Півня», що і трапиться вже цього літа: буде спільний запис у студії і потім, десь у листопаді, безліч повноцінних презентацій по всій Україні.
Як ти ставишся до думки, висловленої одним вашим палким шанувальником, про те, що «Кримінальні сонети» – плагіат на «Murder Ballads» Ніка Кейва?
– З повагою до Ніка Кейва. Це про ставлення. Насправді, я не знаю, цикл «Кримінальних сонетів» Юрко написав ще у 1990-му році, а виданий він був у 1991-му. А зараз 2008-й, як це все можна пов’язати і які там спільні риси є, в обох цих проектах – поезія, музика і кримінал?
І романтика! (сміємося) Минулого року ходила якась чутка, що Нік Кейв приїжджав чи то мав приїхати з концертом до донецького клубу «Gung'You'bazz». Хіба що це якось пов’язати?
– Так, через років десять усе це ще «допрацюється», обросте деталями і розповідатимуть, що, мовляв, «Кримінальні сонети» «Півні», Андрухович і Нік Кейв придумали, сидячи за чаркою в одному з українських клубів.
Місько, а ти сам зараз пишеш якісь вірші чи, можливо плануєш, чи таке неможливо планувати?
– Так, справді, таке неможливо планувати – це або відбувається, або не відбувається. Поки що стільки хороших текстів довкола мене, що якось ще рука не піднімалась.
Але ти ж є академіком «Бу-Ба-Бу» все-таки і твою пісню «Коли ти смієшся» народ визнав однією з кращих!
– До цього не примусиш, поки що забагато довкола віршів хороших чужих. Закінчаться чужі, буду писати свої.
А чи можна від вас очікувати ще якихось нових несподіваних дуетів?
– Можливо, щось з’явиться, будемо далі працювати і бачити. Нас зараз кличуть на фестиваль «Славське рок-фест», 25-го липня. Там ми матимемо спільний виступ з Віктором Морозовим. Цілком можливо, що пізніше це переросте у якісь «Афродизіяки-2».
Фото: Ельдорадо
