Made in ЮА ... і народженим
Альбом: Made in ЮА
Видавець: Мертвий Півень
Рік: 2009
Треклист: 1. Пам'ятник 2. SEVEN-ELEVEN 3. Вольф Мессінг. Вигнання голубів 4. Амалія Неборака (Adios muchachos…) 5. Лемберзька катастрофа 1826 р. 6. Липи (Коло) 7. Ми так жили немов співали джаз (Елегія післьноворічного ранку) 8. Calling Dem 9. Пастух Пустай Бонус. Етюд з воронами.
Кілька днів тому колишня (хоча, у цій групі мабуть таки не буває колишніх) вокалістка «Мертвих Півнів» Ярина Якуб’як народила синочка. Ми помрем не в Парижі, бо ми взагалі не помремо. Кілька днів тому загинув ще один український поет – Назар Гончар. Ми помрем не в Парижі і взагалі, поки ще народжуються наші діти... Втопився ще один поет, народився ще один хлопчик, у Росії ховали Янковського... «Пожелай ім всьо же помєрєть в своєм Львовє, а то как то нєпатріотічно», – жартує мій дорослий приятель, з усіх трьох вищезгаданих мужчин він знає лише російського актора...
Платівка «Made in ЮА» з вибраними піснями на вірші Юрія Андруховича (мало не написала, з «Улюбленими віршами», копіюючи відомий бренд Малковича) – довгоочікуване дитя свого часу. Кажуть, вона присвячена усім, хто пішов від нас до часу – Сашко Кривенко, Ігор Римарук, Василь Кожелянко, Юрко Покальчук, Сашко Неборак, Ігор Пелих, тепер вже мабуть і Назар Гончар, але я не бачу в цьому альбомі української музики і української поезії, не бачу там «Львова»... Я чую там дух рок-н-ролу. Музику Івасюка і Гендрікса, Річарда Райта і Сіда Барета. Поряд з Міськовими і Юрковими голосами там чути голоси і рифи усіх гуру рок-н-ролу, адже справжня поезія, як і музика, мабуть, взагалі не мають ні прописки, ні національності. Мабуть, так...
Я завжди дивувалась тому, якими строкатими і різними вміють бути ці музиканти. Як вони вміють стрибати зі стилю у стиль і не втомлюються робити це вже протягом 20-ти років. Як їм вдалося у свій час записати і, на мою думку, найбільш панкову річ в українській музиці – кавер на пісню Ірини Білик «Франсуа», і найбільш гард-рокову – «Старенький Харлєй» (Пікардійська Терція «Старенький Трамвай»), і найбільш ліричну – «Ми помрем не в Парижі» (Наталки Білоцерківець), і найбільш гротескову «Брат, піво кончілось...»... Покласти Шевченка, Івасюка, Неборака, Позаяка, Ірванця, Андруховича, Жадана, лемків і гуцулок, Карпати і долини, і ще самих себе..., покласти на лопатки і вилізти зверху. Виспівати те, що піснями не могло бути по своїй природі, а саме вільні вірші з «Пісень Мертвого Півня». Вільні... Естетство, меломанство, потяг до акторства і до людей, різноманітність і несхожість самих музикантів. Від капітана козацької чайки «Спас» Романа Рося до журналіста Романа Чайки, від музичного гуру Олега Джона Сука, до гуру акторства Міська Барбари. Врівноважений і скромний Юрко Чопик, температурні і темпер-аментні Олексій Слободян та Мар’ян Діртин, прониклива й спокуслива Ярка і ще, і ще, і ще багато хто, кого ми любимо...
Читання доброї літератури, меломанство, театр, телевізія, вічний пошук нових тем дали нам ідеально-різнобарвний і музично-веселковий гурт. Нова платівка направду спроможна взяти всіх. «Я люблю рвучку гітару Кіта Річардса», – скажуть фани Роллінгів про «Ми помрем не в Парижі», «А я рахувати літачки і гав». «А я психоделію і спитих художників». «А я джаз». «А я липневу спеку», «А я влучних ілюзіоністів», «А я вуличних музикантів», «А я Андруховича», «А я Міська»... А я Девіда Гілмора, хоча, цього разу гітарні па до «Пастуха Пустая» були записані набагато раніше за Гілморівський сольник «On an Island» і тепер я не знаю, кого любити більше).
Анонсований прес-службою гурту «такий собі ідеальний шкільний урок поезії» для людей, які люблять і розуміються на музиці, став ще й музичним уроком. Гард-роки і роки, джази і блюзи, фанки і fuckи, мантри й мапи, латини й скотини, шепотіння і крики, рими і рифи, психодел і просто психи, зауважте, психи інтелігентські (c) «Брати Гадюкіни». Усе це виповзає з кружальця і заповнює ваші вуха, навіть якщо ви і не вичитали десяти коментарів Юрія Андруховича до альбому на офіційному сайті групи. Підхльоснути відомого письменника вивертати свої спогади, добре, що не сподні назовні – це ще один з методів «Мертвого Півня», змусити нас шанувати свою творчість. Так як пише Юрій Андрухович про музику і так як він заповнює своїм голосом усі найінтимніші місця платівки, не пише і не заповнює ніхто. Дайте спокій поетові, він усе життя мріяв бути рок-музикантом)) .
Пройде ще кілька днів і до божественного списку новоприбулих і ново вибулих додадуться нові імена. Музичний і поетичний світ вкотре зміниться, щоб знову залишитись тим самим. І лише коли у наших серцях і фонотеках збережуться такі життєстверджуючі альбоми, ми претендуватимемо на вічність.
P.S. Славні сердеги Сід Барет, Річарад Райт були згадані автором у контексті статті невипадково. Недавно він (вона) дізналися, що якби не смерть Річарда 2008-го, можливо, українці, замість, а, може і разом з сером Полом і «Grand Мерк’юріз бенд» мали б змогу почути легендарних Флойдів у повному, оригінальному складі. Замружте собі очі і уявіть таке...
PP.S. Назва до статті зумовлена потягом автора до класики (і не лише rock’у)).
PPP.S. Для того, щоб уникнути образливих і незручних для музикантів порівнянь, і для не геронтофілів – міняємо Кіта Річардса на Ромка Чайку і Мар’яна Діртина + мішок цукру (колишні наркомани люблять солодке))).
PPPP.S. Гендрікс і Івасюк forever!)))
Фото Марічки Рубан
в чому "півні" "поклали" Володимира Івасюка?
...не дуже приємно притягувати сюди політику, але якби "дехто" не став свого часу "спасать Україну" на парканах, то Ролінги б минулого літа не відміняли б вже анонсований концерт в Києві...
"Над Морем" – Івасюк фіт Павличко)) кльова пісня, до речі. а щодо Роллінгів, то так воно і було, бо на початку Київ стояв у гастрольному турі, а у підсумку доїхали вони лише до Пітера, але, на жаль, туди так само не доїхала я((
як же все таки розбещує mp3 формат! в мене э збірка усіх альбомів "півнів", але половину тих пісень не чув... зайшов http://nashe.com.ua/song.htm?id=563&art=5 переконався. а вони точно по Івасюкових нотах грають, не збиваються?)))
а стосовно Роллінгів, то залишається сподіватися)
на момент офіційного релізу альбому, Ігор Пелих ще був живий...
фото Марічки Рубан
да?) ну, публікацію ставили без мене, тому я не в курсі, хто виступав у ролі фоторепортера*.
а я, доречі помітив, що спочатку репортаж в співавторстві вийшов
2Олексій Куценко, Півні попросили мене нашкрябати це вже після офіційного релізу альбому і я б так і не взялася, якби не смерть Гончара і народження Ярчиного маляти. Щодо Івасюкових нот, то у тій пісні справді більше Джона, ніж Івасюка)). При чому то абсолютно впізнавано відразу)) але ж, і Павличко у Міськових вустах зазвучав не Павличком)) Про Роллінгів, будемо тримати хай хоупс, що і на нашій вулиці свято буде. Не все ж ближнім сусідам, вони там вже, по-мєму, двічі були...
стосовно концертів, то особливість гастрольного графіка, як правило складається не скільки з тих місць, куди хочуть поїхати музиканти, а куди запрошують. Тому, особисто в мене жодних "косих поглядів" в сторону сусіда. На здоров'я! Не треба забувати, що той, хто запросив в Київ Пола, отримав цю ідею під час концерту на Червоній площі. І на мій погляд, Київський вартий двох зарубіжних, хоча не на московському, не на пітерському я особисто не був.
Доречі, після Елтона Джона та Пола Маккартні серія червневих концертів щось заглохла ?
це трохи так, але і не так, є багато прикладів в історії рок-музики, коли музиканти самі виступали ініціаторами виступів в країнах третього світу... До речі, Роллінг Стоунз не раз таким займалися і перший концерт у пострадянській Москві був таким, вони самі дуже хотіли поїхати. По тій же причині цієї весни Джетро Талл завітали до Мінська... а щодо тих*** концертів, то і фіг зними, а ще крае фуй з ними!)))
Росія -- країна третього світу???)))
)) там дуже серйозне співавторство))))
коли співавтором є менеджер гурту, "рецензія" нівелюється обережним рекламним забарвленням
менеджер чого?)))) ні, ти мого співавтора навряд чи знаєш. А то що менеджерів зараз багато розвелося я і сама помітила). ну, то таке.
на самому початку публікації мені висвітило співавторство з "Dead Rooster", потім він зник, але в співавторах з'явився Богдан Логвиненко (менеджер МП)... але мені вже пояснили, що до співавторства це не мало жодного відношення, і це були суто технічні моменти:)
аби муз. менеджерів не було більше, аніж гуртів:)
якщо вже зайшла мова про звук, то звук останніх платівок МП мені подобається значно менше за ті, старі романтичні альбоми. та й ліричних хеві-пісень як от "Єдиноріг" чи "Підземне зоо" на жаль поменшало, а матюків в текстах, теж на жаль, побільшало. звідси і "Курва радіо" і "Брат, піва кончілась" (ніколи не доганяв цієї пісні і мабуть не дожену вже).
не зовсім зрозуміло також, навіщо було переспівувати "Пастуха..." – він і раніше звучав непогано. і взагалі, уся ця начитка вкрадливим голосом віршів Андруховича з часом втомлює. такі мої враження від нового МП. от
Перша по-справжньому цікава рецензія на альбом)якась така піднесена, навіть настрій підняла)
Тільки от тепер захотілось послухати півнів знов!
Дякую!