Made in ЮА ... і народженим

    Кілька днів тому колишня (хоча, у цій групі мабуть таки не буває колишніх) вокалістка «Мертвих Півнів» Ярина Якуб’як народила синочка. Ми помрем не в Парижі, бо ми взагалі не помремо. Кілька днів тому загинув ще один український поет – Назар Гончар. Ми помрем не в Парижі і взагалі, поки ще народжуються наші діти... Втопився ще один поет, народився ще один хлопчик, у Росії ховали Янковського... «Пожелай ім всьо же помєрєть в своєм Львовє, а то как то нєпатріотічно», – жартує мій дорослий приятель, з усіх трьох вищезгаданих мужчин він знає лише російського актора...

    Платівка «Made in ЮА» з вибраними піснями на вірші Юрія Андруховича (мало не написала, з «Улюбленими віршами», копіюючи відомий бренд Малковича) – довгоочікуване дитя свого часу. Кажуть, вона присвячена усім, хто пішов від нас до часу – Сашко Кривенко, Ігор Римарук, Василь Кожелянко, Юрко Покальчук, Сашко Неборак, Ігор Пелих, тепер вже мабуть і Назар Гончар, але я не бачу в цьому альбомі української музики і української поезії, не бачу там «Львова»... Я чую там дух рок-н-ролу. Музику Івасюка і Гендрікса, Річарда Райта і Сіда Барета. Поряд з Міськовими і Юрковими голосами там чути голоси і рифи усіх гуру рок-н-ролу, адже справжня поезія, як і музика, мабуть, взагалі не мають ні прописки, ні національності. Мабуть, так...

    Я завжди дивувалась тому, якими строкатими і різними вміють бути ці музиканти. Як вони вміють стрибати зі стилю у стиль і не втомлюються робити це вже протягом 20-ти років. Як їм вдалося у свій час записати і, на мою думку,  найбільш панкову річ в українській музиці – кавер на пісню Ірини Білик «Франсуа», і найбільш гард-рокову – «Старенький Харлєй» (Пікардійська Терція «Старенький Трамвай»), і найбільш ліричну – «Ми помрем не в Парижі» (Наталки Білоцерківець), і найбільш гротескову «Брат, піво кончілось...»... Покласти Шевченка, Івасюка, Неборака, Позаяка, Ірванця, Андруховича, Жадана, лемків і гуцулок, Карпати і долини, і ще самих себе..., покласти на лопатки і вилізти зверху. Виспівати те, що піснями не могло бути по своїй природі, а саме вільні вірші з «Пісень Мертвого Півня». Вільні... Естетство, меломанство, потяг до акторства і до людей, різноманітність і несхожість самих музикантів. Від капітана козацької чайки «Спас» Романа Рося до журналіста Романа Чайки, від музичного гуру Олега Джона Сука, до гуру акторства Міська Барбари. Врівноважений і скромний Юрко Чопик, температурні і темпер-аментні Олексій Слободян та Мар’ян Діртин, прониклива й спокуслива Ярка і ще, і ще, і ще багато хто, кого ми любимо...

    Читання доброї літератури, меломанство, театр, телевізія, вічний пошук нових тем дали нам ідеально-різнобарвний і музично-веселковий гурт. Нова платівка направду спроможна взяти всіх. «Я люблю рвучку гітару Кіта Річардса», – скажуть фани Роллінгів про «Ми помрем не в Парижі», «А я рахувати літачки і гав». «А я психоделію і спитих художників». «А я джаз». «А я липневу спеку», «А я влучних ілюзіоністів», «А я вуличних музикантів», «А я Андруховича», «А я Міська»...  А я Девіда Гілмора, хоча, цього разу гітарні па до «Пастуха Пустая» були записані набагато раніше за Гілморівський сольник «On an Island» і тепер я не знаю, кого любити більше).

    Анонсований прес-службою гурту «такий собі ідеальний шкільний урок поезії» для людей, які люблять і розуміються на музиці, став ще й музичним уроком. Гард-роки і роки, джази і блюзи, фанки і fuckи, мантри й мапи, латини й скотини, шепотіння і крики, рими і рифи, психодел і просто психи, зауважте, психи інтелігентські (c) «Брати Гадюкіни». Усе це виповзає з кружальця і заповнює ваші вуха, навіть якщо ви і не вичитали десяти коментарів Юрія Андруховича до альбому на офіційному сайті групи. Підхльоснути відомого письменника вивертати свої спогади, добре, що не сподні назовні – це ще один з методів «Мертвого Півня», змусити нас шанувати свою творчість. Так як пише Юрій Андрухович про музику і так як він заповнює своїм голосом усі найінтимніші місця платівки, не пише і не заповнює ніхто. Дайте спокій поетові, він усе життя мріяв бути рок-музикантом)) .

    Пройде ще кілька днів і до божественного списку новоприбулих і ново вибулих додадуться нові імена. Музичний і поетичний світ вкотре зміниться, щоб знову залишитись тим самим. І лише коли у наших серцях і фонотеках збережуться такі життєстверджуючі альбоми, ми претендуватимемо на вічність.

P.S. Славні сердеги Сід Барет, Річарад Райт були згадані автором у контексті статті невипадково. Недавно він (вона) дізналися, що якби не смерть Річарда 2008-го, можливо, українці, замість, а, може і разом з сером Полом і «Grand Мерк’юріз бенд» мали б змогу почути легендарних Флойдів у повному, оригінальному складі. Замружте собі очі і уявіть таке... 

PP.S. Назва до статті зумовлена потягом автора до класики (і не лише rock’у)).  

PPP.S. Для того, щоб уникнути образливих і незручних для музикантів порівнянь, і для не геронтофілів – міняємо Кіта Річардса на Ромка Чайку і Мар’яна Діртина + мішок цукру (колишні наркомани люблять солодке))).  

PPPP.S. Гендрікс і Івасюк forever!))) 

Фото Марічки Рубан