Півні, поезія і рок-н-рол

Наступного року найжвавіші вар’яти української рок-сцени – легендарні «Мертві Півні» відзначатимуть своє двадцятиріччя. Живучі і напрочуд плодючі музиканти не втомлюються радувати українських меломанів новими цікавими проектами і, звичайно, якісними платівками. Саме з цією ватагою склалися найбільш тісніт ворчі зв’язки й у луцького пивного клубу «Майдан». Завітавши сюди вперше три роки тому, Півні повертаються, запалюючи все нові і нові вогники в очах своїх прихильників і друзів. Тут ми разом фільмували концертні відео, зустрічали письменників, дивилися документальні фільми на творчому вечорі Міська, приймали театр «Арабески», слухали презентації свіжих дисків і, звичайно, давно улюблені Півнячі гіти. Ми так само як і вони любимо хорошу музику і не визнаємо інертності. Тому особливо приємно, що й певна частина відзначання майбутнього ювілею гурту пройде у нашому клубі. Такі попередні висновки і домовленості було отримано під час минулого прилітання цих напрочуд рок-н-рольних пташок до Луцька. 27-го листопада, у рамках клубного туру, присвяченого виходу акустичної платівки з піснями Юрка Андруховича, Півні потішили нас відмінним концертом. Ці музиканти, не так часто змінюючи свій репертуар, вміють щоразу надавати іншого змісту та іншого забарвлення давно знайомим і улюбленим речам. Спочатку був альбом «Кримінальних сонетів», де до «Ніжності» додалися ще чотири, концептуальні речі: «Азарт», «Постріл», «Зиновій Блюм» та «Життєпис». Потім – «Вибране народом», записане наживо.

«Ідея зібрати таку компіляцію з’явилась у самого народу. Ми влаштували в інтернеті відкрите голосування, люди нас підтримали і в процесі відслідковування цього всього ми зрозуміли, що не можна зібрати усі ці речі, склеїти і видати диск, а що це має бути якась така спеціальна подія, акція, звідти ж виникла ідея влаштувати концерт і записати усі ці речі на живо, саме тому, що вони вибрані народом – записати їх з народом», – розповідає Місько.

Тепер Півні планують втілити в життя свою давню мрію і видати альбом з піснями Андруховича. Спочатку, рік тому і Роман Чайка, і Місько Барбара і сам Юрко сходились на думці, що світ має побачити антологія, два або ж навіть три диски (усі прихильники гурту знають, яким потужним і плідним був вплив творчості Андруховича на «Мертвих Півнів»). Поет жартував, що спеціально написав «Пісні для мертвого півня» верлібром, аби ті не змогли покласти ці вірші на музику. Зараз усі ці речі стали гітами. Менше з тим, ідея видання антології трансформувалась у ідею запису справжнього анплагту і правильність цього рішення була підтверджена усіма глядачами та слухачами 27-го листопада, у нас в «Майдані». Поряд з блюзовою «Річкою», веселенькою «Птахорізкою», фанковою « В реторті вариться коктейль» (Оу, єс, май бейбі), музиканти чи не вперше за останні десять років виконали «Пастуха Пустая» і дві цілком нові речі: «Пам’ятник» – вірш написаний Андруховичем як сиквел до «Ми помрем не в Парижі» Наталки Білоцерківець і пісню «Самійла Немирича», взяту з однойменного твору того ж таки Юрка. Звучали гіти з «Пісень Мертвого Півня» і «Кримінальних сонетів».

Незважаючи на те, що у концерті не взяв участі ані Роман Чайка (який все таки передав усім «майданівцям» палкий привіт), ані сам винуватець акції – Юрко Андрухович, дійство вдалося на славу. Акустичне звучання гітар Мар’яна Діртина та Юрка Чопика ще більше підсилило атмосферу камерності, а особливого домашнього настрою додав перегляд нового відео музикантів на пісню «Гуцулка Ксеня», зафільмованого під час минулого концерту.

«Наступного року ми таки домонтуємо увесь музичний фільм, знятий в «Майдані» і привеземо його до вас», – обіцяв зі сцени Місько. Нагадаємо, що перша спроба фільмування «Півнів» наживо відбулася ще у 2006 році у нашому ж таки пивному клубі. (Тепер цей концертний фільм увійшов до власної подарункової двд-колекції Майдану. Уривки з неї інколи можна переглянути у нашому закладі і, власне, отримати цей набір з чотирьох фільмів: «Мертвий Півень», «Борщ», «Оркестр Янки Козир» та «Вій» у подарунок. На щастя, історія мала продовження і цього року, 29-го травня, під час концерту, злапавши одне одного в палкі обійми, сім відеокамер, оператори, освітлювальники та звукорежисери, шалена і зголодніла весняним музичним авітамінозом публіка,  вкупі з гостями та працівниками закладу створювали рок-н-рольну атмосферу для першого повноцінного двд найрок-н-рольнішого українського гурту.) По закінченню обов’язкової музичної програми майбутньої акустичної плити розпочалася неофіційна частина: і «Б’ютіфул Карпати», і «Літо буде», і «Старенький харлєй» і «Ето» вкотре підтвердили – «Мертвих Півнів» неможливо не любити. У любові до публіки того вечора зізнався і Місько Барбара. Півні повернуться сюди, вони повернуться наступного року для того, щоб відсвяткувати своє двадцятиріччя. Пролити ж світло на запис «Made In ЮА» я попросила Юрка Андруховича. Письменник зараз перебуває у важливих літературних та містичних мандрах, саме тому він і не зміг бути присутнім на чотирьох українських концертах, проте, як виявилось, основні цікаві музичні події чекають на шанувальників творчості Юрка та вічноживих Пташок попереду:

Юрко, цього року твоя давня дитяча мрія про рок-музику таки набула тенденцій до здійснення. Запис і видання «Кримінальних сонетів» разом із «Мертвими Півнями», спільний тур Україною. Зрештою, видання «Самогону», записаного з польським гуртом «Карбідо» українською мовою і знову великий концертний тур. У планах запис ще одного альбому з «Карбідо» і спільна робота з Півнями. Чи можна сказати, що музика зараз зайняла у твоєму житті важливіше місце, аніж література?

– Не знаю як щодо важливішого, але якесь цікаве місце вона зайняла точно)))

Ти пам’ятаєш свої перші відчуття, коли ти дізнався, що молодий український рок-гурт пише музику на твої тексти?

– Уперше це трапилося влітку 1991 року, перед Червоною Рутою в Запоріжжі. До речі, «Мертвий Півень» тоді ще не кваліфікувався як рок-гурт, вони звучали акустично і на Руті брали участь не в роковій номінації, а в «авторській пісні і співаній поезії7. Так що з моїми текстами це була, мабуть, вона – співана поезія. Їх було два (текстів) -- це вірші «Дидактична вистава в театрі Богуславського» і «Ієронім Бош ХХ». Я був дуже щасливий з цього приводу, коли мені про це розповів Неборак і ми з ним удвох теж поїхали на Руту.

Якими були перші враження від почутих пісень? Тобі сподобалось, як воно виглядало і як звучало?

– Це було наживо, в залі, під час виконання ними конкурсної програми. Записи я від них отримав значно пізніше, десь навесні наступного року, 92-го. А спершу я їх слухав лише наживо – від нагоди до нагоди. Так от, уперше «свої» пісні я почув у Запоріжжі. І це було дуже – перепрошую за таке слово – трепетне відчуття. Звичайно, що я дуже бажав їм перемоги – і так сталося, вони отримали перше місце у тій номінації.

Якою ти бачиш платівку «Made In ЮА»? Місько розповідав, що цього разу ти виступиш не лише у ролі автора тексів, а як автор музики. Як вам працювалося разом?

– Поки що можу сказати зовсім небагато. Ми працювали разом три дні у Львові, це було ще влітку, так от, лише три дні, протягом яких виникли ескізи перших чотирьох композицій. Але з того часу хлопці щось робили далі, тепер уже без мене, так що в якому стані робота над альбомом зараз, мені судити важко. Зустрінемося – побачимо.

Наступного року «Мертві Півні» відзначатимуть свою 20-у річницю, у тебе вже є якісь плани з цього приводу і взагалі плани щодо подальших проектів?

– Так, 20-та річниця. Одна знайома подарувала мені чудову ідею – написати про них книжку. Зрештою, вона ж і вигадала назву альбому «Made In ЮА». Це дуже талановита знайома. Так от, я записав на диктофон довгі розмови з ключовими постатями гурту, дещо коротші – з усіма іншими і зараз думаю, як це все подавати. Зробити просто белетризовану біографію? Книжку розмов? Чи може замахнутися на документальний роман? Я поки що не знаю і тому не впевнений, що ця книжка вийде до їхнього ювілею. Але ж це й не головне, щоб вона вийшла саме до ювілею.

Головне – щоб вона вийшла. Тобто щоби вдалася.

Юрко, чи хотів би ти і надалі співпрацювати з Півнями, якщо, звичайно, ваші давні дружні і творчі стосунки можна назвати співпрацею?

– Так, зараз це уже можна називати співпрацею. Коли я стаю співавтором і співвиконавцем водночас. Давай поки що не будемо говорити про «надалі», зараз я хотів би, щоб ми всмак попрацювали над «Made In ЮА», дуже принципово, щоб цей альбом став успішним, а тоді побачимо.

На твою думку, чи цікава тепер в Україні така музика? І якщо у неї є майбутнє чи справжня вона?

– Хочеться вірити, що справжня, а тому й має майбутнє. Зрештою, публіка Півнів, на мій погляд, має здатність молодшати. Тобто нині це значною мірою люди, які народжувалися десь водночас із народженням гурту -- на зламі 1980 -- 90-х років.

Відволічемось трохи від України. У світі є ще один гурт, прихильники якого складають кілька поколінь, і аудиторія якого з виходом кожного нового альбому, з кожним новим світовим турне має тенденцію до молодшання. «Rolling Stones», яких Півні теж і люблять, і поважають. Ну, їх не можливо не любити, «lt' s Only Rock' N' Roll, but…»)). Чи можна назвати теперішніх «Мертвих Півнів» українськими «Rolling Stones» і чим взагалі вимірюється поняття «роллінговості», якщо таке існує?

– Ха, смішне запитання. Ні, називати Роллінгами можна тільки Роллінгів. Національних версій Роллінгів не існує. Колись, після концерту Гадюкіних у Києві в січні 2006 року я казав, що вони українські Роллінги, але я мав на увазі лише те, що публіка співала всі пісні разом з ними, увесь Палац спорту. Назад до Півнів: вони безумовно створили певну внутрішню українську рокову традицію, не знаю, чим це вимірюється, але так воно є. Я назвав би їх українськими «Greatful Dead», хоч і це був би тільки жарт, не більше того.

Тоді ще один набридливий жарт, ти як поет і меломан з неабияким стажем мусиш знати. Рок-н-рол у цій країні врешті буде чи ні?

– Він уже є. Як написав свого часу уже згадуваний тут Віктор Неборак: «Ось іде рок-н-рольний король!» А Неборакові треба вірити, він просто так нічого не скаже.