Містифікації від «нічних волоцюг»

Помиляються ті, хто наївно вважає, що молоді люди сьогодні читають мало. Читають багато і не абищо! Читають вибране! Читають, спілкуються з модними авторами. Як свідчення цьому, літературний вечір під назвою «Автори і книги «Лілеї-НВ», що відбувся 14 листопада в ПК ім. Г. Хоткевича в рамках проекту «Побачення зі Львовом». У перформенсі передбачалася присутність таких культових авторів, як Таня Малярчук, Юрій Прохасько, Олег Лишега, Петро Мідянка, Іздрик і Віктор Неборак.

Однак прийшли лише двоє останніх. Причини відсутності решти літтусівки з’ясовували довго й нудно, однак вони (причини) для пересічного глядача залишилися незрозумілими (чи то всі дружньо вимкнули мобільники, чи одночасно виявилися зайнятими). Такий стан справ спричинив те, що дійство переключилося у формат закритої спільноти, де всі всіх знають і говорять про те, що відомо тільки їм. Таке собі невимушене спілкування між старими друзями, які неохоче приймають літературних неофітів. Літературні патріархи поводили себе вільно, розповідали одне про одного різні бувальщини, побрехеньки, міфологізували простір сучукрліту, від чого той здавався ще більш примарним і богемним.

Видавництво «Лілея-НВ» виступило таким собі генератором літературних і не тільки містифікацій довкола своєї автури. Іздрик виявився багатослівним у характеристиці видавництва. Він віддає належне «фірмі, яка на початку 90-их виконувала місію», «працювала на совість і з нею мала найбільше проблем». Загадковий криптонім «Лілея-НВ» для допитливого чительника Неборак по секрету (незважаючи на присутність у залі Василя Іваночка) розшифрував як «Лілея-Нічні Волоцюги». Було розкрито також суть поняття «станіславський шовінізм» – йдеться про «монополізацію» мистецького життя франківською «Химерою». Користаючи нагодою, метр Іздрик запросив усіх бажаючих на презентацію книжки Гали Н. Карпи у тій же «Химері». Промоція йому направду вдалася, не позбавлена властивої йому іронії.

Читання розпочали з тих, хто не прийшов. Творчість перепліталася з коментарями Іздрика, безпосереднього, а подекуди навіть саркастичного. От, приміром, намагаючись потрактувати уривок з твору Тані Малярчук з «Четверга», він діагностував у авторки синдром незреалізованого кіберпанка. Клініку цього вкрай рідкісного захворювання Іздрик описує приблизно так: хворий (хвора в нашому випадку) гасає весь день на роликах замість спілкуватися з собі подібними, а наступного дня з’являється із забинтованою рукою і фотками кількох пар роликів. Однак попри хворобу Іздрик зізнається, що любить Таню, бо вона – «дуже хороша дівчина».

А ось Мідянкою зовсім інша річ! Читанню передувала суперечка про те, хто краще знає автора, хто глибше і концептуальніше знає його творчість попри те, що «від його віршів можна зламати язик» через перенасичення закарпатською лексикою. Принагідно хочу зазначити, що поезія цього «хтонічного монстра, покрученого поліомієлітом», як охарактеризував автора Андрухович, а відтак Неборак, була сприйнята аудиторією на ура.

Ефектно були прочитані вірші і Олега Лишеги. Скориставшись його відсутністю, Іздрик нагородив автора величезною кількістю титулів і компліментів. Як поєднуються в ньому одночасно Божий чоловік і натурфілософ, незрозуміло, і саме таке поєднання воістину оптимальне для творця поезії. Зруйнував Іздрик міф про Лишегу як «Божого чоловіка», який в Америці ловив форель голими руками, а потім випускав назад у воду, пояснивши, що риба все одно загине, бо від доторку на її лусці заводиться грибок, який ї спричиняється до її смерті.

Власних творів Небораак з Іздриком прочитали найменше чи то від скромності, чи від того, що в залі було холодно. Зрештою, на вечорі передбачалися не тільки автори «Лілеї-НВ», а й книги, тому читачі мали встигнути їх придбати.

На літтусівку варто було прийти хоча б вже заради того, щоб послухати нові містифікації про добре знаних письменників. Судячи з пожвавлення у залі, міфи були свіжими. Хоча твори-старі і добре знані. Іздрик переповідав малоймовірні чутки, які варті того, щоб пізніше трансформуватися у самостійні твори літератури. Виконання їх просто бездоганне, судячи з рецепцій залу, звідки достатньо часто лунали аплодисменти.

Інтригуючою стала і присутність у залі Юрія Винничука. Цей надмірної уваги містифікатор і еротоман поводився скромно, не привертав до себе надмірної уваги і навіть тоді, коли Неборак запропонував приєднатися до колективних містифікацій, чемно відмовився. Очевидно, з тієї причини, що не є автором «Лілеї-НВ».

Попри, здавалося б, комерційний захід, тусівка вдалася. Все ж, вражень вдячній публіці вистачить надовго. Принаймні, до наступних містифікацій.

Фото: Ростислав Шпук