«Молоде вино»: харківський відбір та пляшка Шардоне

12 грудня в харківській «Останній Барикаді» відбувся відбірковий етап всеукраїнського поетичного фестивалю «Молоде вино». Попри самопальну рекламу, якої було не так багато, й мінімальну розкрутку в мережі, в «Барикаді» зголосилося виступати аж 29 молодих митців, що стало справжньою несподіванкою для представників видавництва «Смолоскип», харківського координатора акції Сашка Ушкалова (тобто мене) й Олега Коцарева, з яким ми цього вечора працювали як МС.

Журі складалося з чотирьох членів: Олександра Ковальова (поетка, перекладачка − Харків), Марина Брацило (поетка, бард − Запоріжжя-Київ), Ростислав Семків (поет, перекладач, публіцист, директор видавництва «Смолоскип» − Київ) та Ростислав Мельників (поет, публіцист − Харків). Журі, як на мене, було сформовано напрочуд об’єктивно.

Ну й тепер, власне, про саму поезію. Через свою розхлябано-розхристану натуру не можу назвати прізвища поеток, які посіли перше й друге місце, бо список переможців поїхав разом зі смолоскипівцями до столиці, куди переможці, власне, й потраплять на фінал «вина», тож інтригу збережно. Тепер про те, що моя амнезія все-таки не встигла з’їсти – третє місце за дуже милою й поміркованою харківською поеткою – Юлею Максимейко, котрій один із членів жюрі навіть поривався був поставити 23 бали, хоча максимальна оцінка – була 20.

Буквально порвав публіку Яків Житін із двома геніальними віршами, що звучали десь так: «мені однаково чи будда» і «я бачив бу-ба-бу в гробу». Найбільшим потрясінням для мене стало те, що самого Яшку, я, виявляється, знаю ще з дитинства, бо він живе в тому самому гопницько-неандертальсько-спальному районі, що і я, ми з ним навіть колись намагалися грати в стрітбаскет чи щось на кшталт того. Словом, дуже втішений, що в Харкові ще є нормальні притомні люди, а не самі пролетарі, араби й гопніки. Респект поетці на прізвище Панахно, Наталці Вірченко й хлопаці, що виступав під псевдом Утьонок (його друзі казали, що він активний), читав він якогось прозу, але, до слова, доволі стьобну. По закінченні «вина» в мене з Коцаревим чогось склалося враження, що відбірковий тур у Харкові за своїм рівнем перекривав ті фінали, на яких ми з ним були в Києві. Не знаю, можливо, через те, що ми дуже любимо це місто, а, може, й через пляшку молодого Шардоне, яку нам з Коцаревим подарував Василь, арт-директор «Останньої Барикади». Шардоне, як виявилося, було кислюче, тож залишалося втішати себе тільки тим, що цілих дві години в «Барикаді» лунала кльова поезія.