…на Схід, хай чекає «Захід»

  З ранку і до вечора суботи двадцять першого числа ми прямували за сонцем на «Захід». Ми їхали автомобілями, що рухались з нами в одному напрямку. Наші картки із назвами міст на них не встигали ні припасти дорожнім пилом, ні нагрітись під серпневим сонцем: один автомобіль від’їжджав, залишивши нас – інший зупинявся, щоб везти нас далі. Легкий одяг; рюкзаки, що міцно обхопили спини; посмішки; картка із черговим містом на ній: Острог, Рівне, Дубно, Броди, Львів…

   Коли ми, як сотні інших подорожувальників, вилізли із львівської електрички, і підійшли до стін замку, що пульсували музикою, кожен з нас – ми і сонце – отримав свій захід. І в цьому була певна магія та чар закономірної випадковості. Це свідчило про хороший початок.

Стіни замку в Старому Селі напевно бачили багато і ззовні і зсередини, але навряд чи вони коли-небудь переживали такий драйв у собі, і таку мирну піднесену облогу довкола себе, як у ці фестивальні дні – така собі війна навпаки. За два дні, що ми провели тут, виникло старе добре, трохи призабуте, відчуття «причетності до» – те, чого бракує багатьом іншим українським фестивалям. І це відчуття, як на мене, є найбільшим надбанням «Заходу» – воно виправдовує ті ганджі, які тут траплялись і яких, зрештою, не бракує ніколи.

На «Заході» ми відчували себе і мандрівниками, адже подолали велику дорогу, і тими, хто жив тут завжди – наш намет, що стояв під стіною замку, був його меншим архітектурним братом, як і меншим природним братом траві, вербам і дальнім багнам. Виглядає на те, що сорок три роки тому Джим Моріссон, співаючи «The west is the best» був правим, а те, що «This is the end» ‒ стосується лише цього року і наступний «Захід» буде обов’язково і буде не лише «the best», а навіть «better», цебто ще кращим.

  Все, що було у ті два дні, які ми провели на «Заході» ‒ це вже історія, та лишилось багато такого, за що хотілося б подякувати усім причетним до цього дійства. Хочеться подякувати «Мертвому Півню» за нічний шал і за ті пісні, які можна співати в тисячу очей; «BandUrBand» за особливий харківський Схід, без якого не можливо уявити наступні «Заходи»; Фліту за «Їжачка», а the Вйо за «Зорі»; «Карні» за новий альбом і гіпер-драматичний виступ; Флайzzzi за рагу із раги, а «Фіолету» за ще одну добру луцьку групу. Дякуємо ведучим за знайдені речі, волонтерам за добру волю і звичайно ж організаторам за ті дні «Заходу», на яких ми були, і які були далекими від декадансу. А також дякуємо всім-всім-всім іншим – тим, хто співав і підспівував, пританцьовував, відривався, шукав Артура і просто був.

 Повертаючись додому, тримаючи східний напрямок, ми рухались – як у the Вйо – за зорями, підспівуючи про себе Кувалдіну: «… на Схід, хай чекає «Захід». Доїхавши до нашого останнього міста, ми – засмага; рюкзаки, прогріті до останньої речі в них; картки з назвами міст, які ми проїхали; посмішки – рахували останні гривні, щоб роз’їхатись по домівках. З того, що залишилось, вистачало рівно на дві маршрутки додому – і це гарна прикмета. А ще п’ять копійок – як ми вирішили, на удачу тим, хто творить місця, в які можна приїжджати і тим, хто має силу, щоб проживати свої дороги – які ми кинули в призахідне море наших мандрівок, щоб повернутись до нього ще раз.  

P.S. Схід – це Схід, а Захід – це Захід і їм ніколи не зійтись, хіба-що на «Заході», отак.