Наталка Сняданко: «Мої герої були радше карикатурами»
У рамках літературних зустрічей у книгарні «Є» нову книгу «Комашина тарзанка» презентувала відома львівська журналістка, літераторка і перекладач Наталка Сняданко. Обговорення прозової новинки – наразі не освоєний формат для літвечорів книгарні. Можливо це стало причиною нечисленності публіки у залі. Проте, як то кажуть, менше народу – більше простору для камерного спілкування. Відтак розмова перетворилася на діалог не лише про книгу, а й про героїв попередніх романів, перекладацьку роботу, труднощі перекладу і видавництва...
Про обкладинку
Театр починається з вішака, картина – з рами, а книжка – з обкладинки.
– Я вже давно попустилася з обкладинками, – почала розповідь Наталка Сняданко, з легкою іронією сприйнявши комплімент про обкладинку нової книги. – Ще на початках у одній з моїх книжок абсолютно маргінальною дійовою особою був щур. Коли я отримала перший ескіз обкладинки роману – жахнулася. Вона була ядучо-червоного кольору із зображенням величезної огидної фотографії щура, а збоку було написано Наталка Сняданко… Я довго складала ввічливого листа до видавництва, мовляв, у мене є знайомий Влодко Кауфман, він любить фотографувати і малювати щурів, може б він зміг зробити естетичнішу обкладинку. На що мені відповіли щось на зразок: «Дуже прикро, що вам не сподобалася наша обкладинка, вона дуже дорога і ми дуже старалися. Ми найняли фотохудожника, який протягом місяця робив кастинг морських свинок…».
Про те, що під обкладинкою
Зі слів Наталки Сняданко у «Комашиній тарзанці» їй вперше вдалося описати повноцінного героя. До того ж, цього разу не йдеться про по дорослішання персонажів, а про період життя – ще не зрілий, але й вже не становлення.
– Зазвичай у мене були героїні, – вела далі Сняданко. – Герої були радше карикатурами, не дотягували до живих персонажів, тим паче – до позитивних. Але мені хотілося цей стереотип зламати. Ця книжка не лише про оповідачку, а про подружню пару, яка займається перепроживанням своїх стосунків. В певний момент вони усвідомлюють, що багато з того, що було вони прожили неуважно. З’являється дискомфорт. Накопичується ряд подій, які слід проаналізувати глибше. Книжка про те, як вони намагаються зупинити час зовнішніх подій і займаються аналізом внутрішнього життя. Йдеться про фіксацію певного моменту і спробу відтворити його назад.
Це було ризикованим експериментом. Бо складно було вибрати форму, манеру оповіді. Коли починається момент відкручування плівки, герої залишаються в лісі. Їхнє знаходження не має конкретного географічного пункту, проте їхнє «внутрішнє», оте відкручування плівки, має чітку мапу. Це було єдине розв’язання проблеми «як подати?», щоб і не відволікати, і не надто сильно відходити від реальності.
Також під обкладинкою знайшлося місце для оповідань, які, на думку авторки, пасували до тексту не тематично, а інтонаційно.
