Не кожна лялька — іграшка

Природне й майже нездоланне бажання доторкнутися до витворів ручної роботи, представлених на II фестивалі «Ляльковий світ» у Музеї етнографії у Львові, виникало в малих відвідувачів виставки — на перший погляд, безпосередніх її адресатів. Діти (і хлопчики, й дівчатка) захоплювалися ляльками (зокрема, «Фіоною» та «Аватаром»), а в цей час за ними пильно стежили дорослі й застерігали: «Обережно, ляльки дуже дорогі» (частину експонатів завбачливо заховали за склом). Логічним видався висновок, що не кожна лялька — іграшка, а «Ляльковий світ» — не зовсім для дітей...

Організатори виставки наголошують, що акцентують цього року саме на колекційних ляльках, а «це не та річ, якою бавляться діти». Зрештою, експонати на будь-якій виставці — аж ніяк не те, чим бавляться діти. А дорослі теж заслуговують на своє лялькове свято, яким для львів’ян є «Ляльковий світ», що відбувається вдруге.

Авторська лялька важлива своєю унікальністю, теплом ручної роботи, позитивною енергетикою... І кожен відвідувач сам вирішить, що для нього пріоритетніше: народні ляльки-мотанки, що можуть бути оберегами, традиційні ведмедики «тедді», персонажі мультфільмів, казок, кіно й публічного життя, яскраві образи тварин чи ляльки колекційні. Одним із критеріїв може бути те, чи можна цією лялькою бавитися. Або навпаки, чи є вона витвором мистецтва, коли навіть на думку не спаде «побавитися». Хтось захоче мати оберіг і замовить у майстра ляльку спеціально для себе. Хтось купить дорогу річ для престижу й засвідчення статусу. Окрема категорія — колекціонери ляльок.

Ексклюзивні колекційні ляльки виготовляють зі спеціальних матеріалів, які, здебільшого, коштують дорого (найдорожча представлена на фестивалі лялька — «Анастасія», 25 тисяч гривень). Однак далі все залежить від майстерності автора: чи він зробить ставку на матеріал і виготовить річ на межі гламуру, прямуючи в бік Барбі та деіндивідуалізації, чи створить цікаві образи, як Алла Котляр, Катерина Кирилова, Олена Цілуйко, Людмила Ляхович, Леся Король та інші.

Авторські ляльки-мотанки індивідуалізовані завдяки костюмам — їхнім кольорам, аксесуарам. Адже за традицією, українці здавна виготовляли мотанки без обличчя або позначаючи його хрестом (ритуальна лялька). До речі, без облич створює свої гачковані ляльки й художниця Дарія Зав’ялова. Лялькарі виявляють себе також як дизайнери, і їм вдається відтворити настрій тієї чи іншої ляльки, попри відсутність звичних емоційно-виражальних засобів.

На противагу таким «абстрактним» роботам на фестивалі представлено й портретні ляльки, зокрема авторства Лариси Шампань, яка виготовила ляльки доктора Хауса, Майкла Джексона.

Чи не найбагатші на емоції — ляльки текстильні! Одним штрихом автори можуть передати зарозумілість свого персонажа, чи його замріяність, засоромленість чи хитринку. Улюбленці багатьох ведмедики «тедді» – менш емоційні за своєю суттю. До слова, популярний персонаж цьогорічного «Лялькового світу» — заєць (зайці-балерини, заячі пари й родини, заєць авторства поетеси Мар’яни Савки, зображений на роботі Ольги Погрібної-Кох...). Експозицію вдало доповнили полотна сучасних львівських митців — Юрка Коха, Ольги Погрібної-Кох, Тетяни Шепеть, Сергія Резніченка та інших. Художники малюють і зображення ляльок, зокрема ведмедиків, і філософськи інтерпретують образ ляльки («Автопортрет із лялькою» Юрка Коха).

Довідка

Першу художню ляльку в єдиному примірнику створив у Франції 1881 року відомий художник Едгар Дега. Це була воскова статуетка, одягнута у справжню сукню з тканини. Маленьку танцівницю («Petite Danseuse»), так назвав її художник, показали широкому загалу в Парижі на виставці імпресіоністів. Відомо, що порцелянові ляльки, популярні у XVI-ХVII ст.ст., виготовляли в Англії, Франції та Німеччині. Тривалий час у всьому світі колекціонери цінували й захоплювалися лише антикварними ляльками, але наприкінці ХХ століття сучасні майстри авторської ляльки почали створювати нові шедеври лялькового мистецтва, які тепер мають величезну колекційну цінність для колекціонерів з усіх куточків світу.