Невідлюдькуватий Ерленд Лу та Василь Махно по-російськи

Перший же день 18-го Форуму видавців у Львові приніс безліч цікавих та визначних зустрічей. Шкода лише, що відбувалися вони практично одночасно, і не було фізичної змоги насолодитися у повній мірі кожною з них.

«Було би добре, якби певні люди жили десь далеко в лісі»

Однією із найбільш очікуваних подій цьогорічного Форуму  стала зустріч із норвезьким письменником, автором не лише романів для дорослих, а й книг для дітей та підлітків, Ерлендом Лу. Авторський вечір із почесним гостем Форуму відбувся 15 вересня в Театрі для дітей та юнацтва. На початку зустрічі автор читав уривки власних творів, потім зачитувалися переклади українською, а опісля всі бажаючі разом із модератором вечора Іреною Карпою ставили свої запитання.

Цікавила українську аудиторію не лише історія написання норвезьким автором своїх романів, а  й доволі особисті речі. Хоча, де є та межа, яка відділяє особисте від творчості, мабуть, мало хто чітко усвідомлює. Тож упродовж вечора можна було довідатися, що Віні Пух для Ерленда Лу – набагато ближчий, аніж Мумі-тролі; що останнім часом він припинив відповідати на запитання в мережі, бо дуже часто його там просто тероризують школярі; що Лу ніколи не читав своїх книжок власним дітям, і з його творчістю вони вперше ознайомилися зі шкільної програми. Гості вечора також дізналися, що аби написати свого відомого «Доплера», автор не усамітнювався десь у безлюдних місцинах, адже його батьківство просто не дозволило би такого кроку. «Хоча… думаю, було би добре, якби певні люди жили десь далеко в лісі», – пожартував письменник.

Також норвежець додав, що, обираючи для своєї поїздки Україну, він очікував побачити дещо зовсім інше: це мало бути щось пострадянське, з агітаційними плакатами та назвами, і  земля, де вирощується пшениця, – а натомість його зустріла багата архітектура в імперіалістичному стилі. За словами Ерленда, така атмосфера переносить його в інші століття, і він ще жодного разу не брав участі в книжковому ярмарку, який відбувався би в таких неймовірно красивих умовах.

Наостанок норвежець висловив своє бажання, аби усі-усі його твори найближчим часом були перекладені українською. Нагадаємо, що наразі світ побачило 4 книжки, адаптовані для україномовного читача.

Українське по-російськи

Також в межах Форуму відбулися декілька заходів, присвячених перекладам української літератури на інші мови світу. Зокрема російську. Одним із них став «Вечір перекладів української поезії», який відбувся 15 вересня в театрі «Воскресіння».

Захід можна було умовно поділити на дві частини: спочатку увагу глядачів звернули на перекладацьку діяльністьМаксима Амєліна, Марії Галіної та Аркадія Штипеля на ниві творчості Василя Махна. Власне, ці три російські поети готують в жовтні збірку перекладів українського поета, яка увійде до 10-го номера московського літературного часопису «Новый мир». Однак зацікавив даний вечір не лише літературознавців та шанувальників сучасної української прози: захід також відвідав і головний герой – сам Василь Махно. Він зачитав декілька своїх творів, що створило певний логічний ланцюжок: вірші в оригіналі – вірші в перекладі, в декількох різних варіантах.

Друга частина вечора була присвячена перекладам віршів інших українських поетів сучасності. Зокрема, була нагода послухати чи не найвдаліші, як зауважують літературознавці, переклади російською мовою віршів Сергія Жадана, Юрія Андруховича та Катерини Бабкіної. Ці адаптовані на «великий и могучий» поезії прозвучали від своїх перекладачів – одесита Бориса Херсонського, а також вже згаданих вище Аркадія Штипеля та Марії Галіної.

Дозволю собі зауважити, що тенденція перекладів нашої сучасної літератури на російську мову зокрема є досить приємною. Адже це є свідченням, що українська творчість цікава не лише в нашій країні, а й за її межами. Бо, незважаючи на схожість обох мов, все ж є суттєві відмінності, які заважають правильно розуміти та сприймати зміст. Так би мовити, така перекладацька діяльність провадиться під гаслом «Якщо гора не йде до Магомета, то..» – якщо у наших братів-росіян є потреба в українській літературі, то для її задоволення робиться все можливе – було би лиш бажання читати.

Фото by Orkin